Прощальний лист до людства
Вчительська
Читання та ми
Прощальний лист до людства. Габріель Гарсіа Маркес.
Якби на одну мить Бог забув, що я лише ганчіркова маріонетка, і подарував би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не говорив усе, що думаю, але точно б думав, що говорю.
Я цінував би речі, не за те скільки вони коштують, але за те, скільки вони означають.
Я спав би менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожної хвилини, коли ми заплющуємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла.
Я б ішов, поки решта стоять, не спав, поки інші сплять.
Я слухав би, коли інші говорять, і як би я насолоджувався чудовим смаком шоколадного морозива.
Якби Бог обдарував мене ще однією миттю життя, я одягався б скромніше, валявся б на сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, а й душу.
Господь, якби в мене було серце, я написав би всю свою ненависть на льоду і чекав поки вийде сонце.
Я б намалював мрією Ван Гога на зірках поему Бенедетті, і пісня Серрат стала б серенадою, яку я подарував би Місяцю.
Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль їхніх шипів та червоний поцілунок їхніх пелюсток.
Господь, якби в мене ще залишався шматочок життя, я не провів би жодного дня, не сказавши людям, яких я люблю, що я їх люблю.
Я б переконав кожну дорогу мені людину в моєму коханні і жив би закоханий у кохання.
Я пояснив би тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють, коли перестають закохуватися!
Дитині я подарував би крила, але дозволив йому самому навчитися літати.
Старих я переконав би в тому, що смерть приходить не зі старістю, але із забуттям.
Я стільки навчився у вас, люди, я зрозумів,що весь світ хоче жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, як ми піднімаємось у гору!
Я зрозумів, що з того моменту, коли вперше новонароджене немовля стисне у своєму маленькому кулачку палець батька, він його більше ніколи його не відпустить.
Я зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу зверхню лише тоді, коли вона допомагає їй підвестися!
Є стільки речей, яким я міг би ще навчитися у вас, люди, але, насправді, вони навряд чи стануть у нагоді, тому що коли мене покладуть у цю валізу, я, на жаль, вже буду мертвий.
Завжди говори те, що відчуваєш, і роби те, що думаєш!
Якби я знав, що сьогодні я востаннє бачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і молився Богу, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем.
Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш із дверей, я обійняв би, поцілував би тебе і покликав би знову, щоб дати тобі більше.
Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я записав би на плівку все, що ти скажеш, щоб слухати це ще й ще, нескінченно.
Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: Я люблю тебе і не припускав, дурень, що ти це й так знаєш.
Завжди є завтра, і життя надає нам ще одну можливість, щоб все виправити, але якщо я помиляюся і сьогодні це все, що нам залишилося, я хотів би сказати тобі, як сильно я тебе люблю, і що ніколи тебе не забуду.
Ні хлопець, ні старий не може бути певен, що для нього настане завтра.
Сьогодні, можливо, востаннє, коли ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, тому що якщо завтра не прийде ніколи, ти шкодуватимеш про той день, коли в тебе не знайшлося часу для однієїпосмішки, одного обійми, одного поцілунку, і коли ти був надто зайнятий, щоб виконати останнє бажання.
Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і звертайся з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: "Мені шкода", "вибач мені, будь ласка" та "дякую", і всі ті слова кохання, які ти знаєш.
Ніхто не затямить тебе за твої думки.
Проси у Господа мудрості та сили, щоб говорити про те, що відчуваєш.
Покажи твоїм друзям, які вони важливі для тебе.
Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким самим, як учора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення.
Втілить свої мрії. Ця мить настала.
Лауреат Нобелівської премії з літератури