Садиба Гагаріних
Капітали двох знатних прізвищ (Гагаріних та Короб'їних) об'єдналися у Михайлівському районі Рязанської області. Результатом стала грандіозна садиба.
Ускладнює ситуацію та повну відсутність покажчиків на місцевій дорозі. А ті, що є, ще активніше заводять у глухий кут. Фізично садиба знаходиться в населеному пункті, який на карті позначений як селище центрального відділення радгоспу імені Ілліча. Раніше він був селом Коровіно. Наразі населеного пункту з такою назвою немає. Хоча на дорожньому знаку воно є. Насправді вказівник «Коровине» позначає межі населеного пункту, що називається на карті селищем Коровінського спиртзаводу.
Садиба знаходиться у наступному селі, воно розташоване ліворуч від дороги. Орієнтуватися доводиться лише зупинний комплекс. Поворот – навпаки. До речі, у лісі за зупинкою колись розташовувався іподром. Втім, інформація про це збереглася лише в усних оповіданнях місцевих мешканців. Нині колишній іподром заріс. А колись він мав площу аж в 11 гектарів.
Якщо ви не помітите повороту, то потрапите до села Волосівка.
Воно теж має безпосереднє відношення до історії садиби, але якихось цікавих архітектурних об'єктів там немає. Зустрічаються будинки старої будівлі, але здебільшого зараз тут добротні дачі. Як мовилося раніше, покажчики відсутні. Можна лише помітити напис на одному паркані, який і означає, що ви у Волосівці. Помітивши її, повертайте назад.
Спочатку Коровіно, яке потім назвали селищем радгоспу імені Ілліча, входило до складу села Феняєве. У деяких джерелах його пишуть, як Фіняєво. У документах будь-якої певності у правильності вживання «е» чи «і» немає. Коровине, де збереглися залишки садибного комплексу, відокремилося відФеняєве у 1685 році. А у 1920-ті роки тут організували радгосп, використовуючи князівські споруди.
До нього ж увійшов і розташований неподалік згаданий Коровінський спиртзавод, який також належав Гагаріну. Раніше він був власністю поміщиків Короб'їних, але після весілля князя Леоніда Миколайовича Гагаріна на племінниці Короб'їних Наталі Михайлівні Обрескової (зустрічається й інше написання її прізвища - Обрізкова, а також Обрізчікова), володіння об'єдналися і перейшли в князівську власність. Ім'я вождя світового пролетаріату радгоспу надали 1933 року. У ці ж роки було створено селище відділення «Пролетарського» радгоспу імені Ілліча. Він був організований з урахуванням колишнього спиртосховища, що належав тому ж князю Гагарину.
Така сама плутанина і з справжніми власниками садиби. Одні джерела згадують, що це давня вотчина князів Гагаріних. Інші заявляють, що князь Леонід Миколайович Гагарін (останній господар) перебрався саме до цієї садиби лише після одруження з Обресковою. Вказівка на це міститься, зокрема, у документах правоохоронних органів, складених після трагічної історії, яка тут розгорнулася. Дім самого Гагаріна розташовувався в іншому місці. Місцеві люди похилого віку стверджують, що садибний комплекс був ще й у населеному пункті, що нині зветься селищем відділення «Пролетарський» радгоспу імені Ілліча. Там знаходилося спиртосховище Гагаріна. Зараз про можливу наявність там панського будинку нічого не нагадує. А ось спиртосховище збереглося.
Розлючені люди не змогли пробачити цьому черкесу і князю, що їх покриває. Все населення села, не виключаючи жінок і дітей, озброївшись кілками, вилами та сокирами, вирушило до садиби Гагаріна. Вони побили шибки у вікнах, спробували підпалити будинок, але вогонь був загашений. В цечас вони побачили екіпаж Гагаріних. На передньому сидінні їхали князь і княгиня, ззаду їхній родич Щербатов. Народ став кидати в камінням, палицями та іншими предметами. Один з перших ударів потрапив в обличчя князеві Гагаріну, він, знепритомнівши, випустив з рук віжки, але княгиня схопила їх і повернула в бік коней, які потім помчали. Завдяки цьому Гагаріним і Щербатову вдалося втекти від селян, що гналися за ними і кидали в них весь час камінням. Обійшовши з заднього боку садибу, Гагаріни під'їхали до будинку місцевого священика, де й знайшли притулок.
На цьому бунт закінчився. На місце прибув Рязанський губернатор Микола Семенович Брянчанінов із батальйоном Ніжинського полку. На вимогу губернатора черкеси було звільнено Гагаріним і видалено з маєтку. Селяни зустріли губернатора хлібом-сіллю, покірною повинною. 15 людей було заарештовано, і губернатор з батальйоном повернувся до Рязаня.
Цим поміщиком-самодуром був Іван Миколайович Гагарін. Події розвивалися у цих місцях. князь Гагарін, що народився в 1774 році, спочатку служив сержантом у лейб-гвардії в Преображенському полку. Потім вступив до Рязанської кримінальної палати реєстратором. Потім його перевели у відомство лісового правління під керівництвом рязанського обер-форшмейстера. У 1807 році він був наданий в губернські секретарі. Наступного року був звільнений через хворобу. У 1811-1813 роках служив у Рязанському дворянському зборах, потім у Рязанському ополченні.