Сценки на 1 квітня
Авторський сайт Евеліни Шестерненко
Свіжі записи
- Автор: Евеліна Шестерненко до запису "А у вас теж так буває?" - Жартівний шкільний монолог-сценка
- Леонід до запису "А у вас теж так буває?" - Жартівний шкільний монолог-сценка
- Автор: Евеліна Шестерненко до запису Кулінарний сертифікат: оригінальний подарунок з будь-якого приводу
- Олександр до запису Кулінарний сертифікат: оригінальний подарунок з приводу
- Автор: Евеліна Шестерненко до запису "А у вас теж так буває?" - Жартівний шкільний монолог-сценка
- Автор: Евеліна Шестерненко до запису "А у вас теж так буває?" - Жартівний шкільний монолог-сценка
- Леонід до запису "А у вас теж так буває?" - Жартівний шкільний монолог-сценка
Я її публікую як текст-діалог.
Схожий, правда, більше на монолог, але, все ж таки, діалог))
Ви у школі можете уявити сценку як
- жартівливе інтерв'ю – кореспондент шкільної чи міської газети (радіо, телебачення) з мікрофоном чи блокнотом у руках розпитує учня, припустимо, Вовочку, як він докотився до такого життя – став відмінником, тобто))))
- Або як твір на ту саму тему.
- Або як розмову хлопчика з класним керівником, принагідно деякі моменти його розповіді поряд на сцені ніби екранізуючи.
Одним словом, як не назви, вийде у Вас все одно
- Вовочка, адже ти раніше не надто хороші оцінки на уроках отримував. Але раптом ти став відмінником і тримаєш цю планку вже 2 місяці. Що сталося?
– Спочатку це була дуже сумна історія.
Приходжу одного разу додому з трьома «невдями», хочу пообідати. Батьки на роботі, їжа у холодильнику. На ній, як завжди, записки - розігріти і таке інше.
Але цього разу відчиняю каструлю — вона пуста. А в ній записка:
– Нам набридли твої двійки, хто не вчиться – той не їсть.
Зазираю у сковорідку – замість м'ясних котлет підозрілі бурякові. І листок:
- Поки не отримаєш хоч одну п'ятірку, м'яса тобі не бачити. Будеш їсти буряки – вони стимулюють розумову діяльність.
І так скрізь! Замість нормальної їжі – записки та незрозуміло що. Ні обіду, ні печива до чаю. Та й чаю самого також немає. А в цукорницю взагалі річкового піску насипали, я ледве в чашку його не поклав. А внизу записочка:
– Тут пісок, але не цукровий. Корисний для промивання мозку.
І це мої батьки! Соромно сказати: мама – кандидат педагогічних наук, тато – зав. кафедрою педагогіки в університеті.
А мені куди подітися? Вирішив – гаразд, вивчу все сьогодні і завтра руку тягтиму на всіх уроках.
Але на голодний шлунок якось не вчиться, їсти дуже хочеться.
Озирнувся я довкола і вперше за весь час порадувався, що наша кішка Нюша примхлива та в їжі перебірлива. У неї на одному блюдці кальмар лежить майже недоторканий і кашка вівсяна. А на другому – ковбаски шматочок та «Віскас». Ну, «Віскас» я брати не став – якщо вже кішка його не їсть, то й мені не треба, а решту вм'яв і кашкою закусив. А знаєте, смачно! Мабуть, мама для Нюші за особливим рецептом вівсянку варить.
Тільки мало - що там того кішкового блюдця? Хотів ще у нашого пітбуля Яшки кісточку відібрати та погризти, але швидко зрозумів, що це – погана ідея.
Загалом, дякую Нюші, що з голоду не дала зникнути. Запив її їжею чаєм без цукру та заварки, і пішов вивчати уроки.
- А що ж було далі?
- Ой, краще не питайте. Досі згадувати боляче.
Увечері прийшлибатьки з роботи, мама відкрила холодильник і питає, чому я нічого не їв.
Ну, скажу я вам, це вже витончені знущання! Очі мої стали наливатись кров'ю і образою, як у нашого песика, коли я його кісточку розглядав. Підходжу, мовчки відкриваю каструльки, сковорідку, цукорницю і показую записки.
Ось так мої батьки з мене пожартували. Повечеряв я нормально, кішку більше не об'їдав, на Яшкіну їжу теж не робив замах. Але домашні завдання наступного дня я вже вивчив, з голови їх не виймеш, та в книжки назад не покладеш. От і попросився я до дошки на одному уроці, на другому... А потім якось утягнувся, самому сподобалося. Ось так непомітно і став відмінником. Батьки раді, вчителі спокійні. Навіть пітбуль Яша мене поважав. Кісточку, правда, все одно під килим закопує, але це вже дрібниці.
- Ну… з кішкою складніше. Вона ж перської крові, на всіх зверхньо дивиться. Але я її доброту все одно пам'ятатиму.
Хоча іноді все ж таки думаю – а що б сказали мамині колеги-педагоги, якби дізналися, якими непедагогічними прийомами вона мене вчитися змусила?
З побажанням перетворюватися на відмінників м'якшими способами,