Щастя та когнітивні пастки
Наше “зазнаюче я” і наше “яке пам'ятка” сприймають щастя по-різному. (Даніель Канеман)
Перша з цих пасток – це небажання визнати, наскільки складне це поняття. Виявляється, що слово "щастя" більше не є таким корисним словом, тому що ми застосовуємо його по відношенню до дуже різних речей. Думаю, що є одне конкретне значення, яким ми повинні обмежитися, але, загалом, це те, про що нам доведеться забути і виробити комплексніший погляд на те, що таке благополуччя.
Друга пастка - це змішання досвіду та пам'яті: тобто між станом щастя у житті та відчуттям щастя щодо свого життя чи відчуттям, що життя тебе влаштовує. Це дві абсолютно різні концепції, але обидві вони об'єднуються в одне поняття щастя.
І третя - це ілюзія фокусу, і це сумний факт, що ми не можемо думати про якусь обставину, яка впливає на наше благополуччя, не спотворюючи його значущості. Це справжнісінька когнітивна пастка. І просто не існує способу зрозуміти все це правильно.
Мені б хотілося почати з прикладу людини, яка взяла участь у сесії питань та відповідей після однієї з моїх лекцій та розповіла історію. Він розповів, як одного разу він слухав симфонію, і це була просто чудова музика, але в самому кінці запису пролунав жахливий скриготливий звук. І потім він додав досить емоційно, що це зіпсувало все переживання. Але це не так. Це зіпсувало спогад про переживання. Він випробував цей досвід. Він випробував 20 хвилин чудової музики. Але вони не мали ніякого значення, тому що все, що залишилося, - його спогад; спогад був зіпсований, і спогад був єдиним, що в нього залишилося. І висновок з цього насправді полягає в тому, що ми, можливо,сприймаємо себе та інших через призму двох Я. Одне - це наше випробуваюче Я, той, хто живе зараз, і знає лише сьогодення, і може пережити минулий досвід, але, по суті, має лише сьогодення. Це те, що випробовує Я, до якого звертається лікар, ну, ви знаєте, коли він запитує, "Вам боляче, коли я тут торкаюся?" І є Я, що пам'ятає, і Я, що пам'ятає, - це те, яке веде рахунок, і зберігає історію нашого життя, і це те, до якого лікар звертається з питанням, "Як ви себе відчуваєте останнім часом?" або "Як пройшла ваша поїздка до Албанії?", ну чи щось подібне. Це дві зовсім різні сутності, що відчуває Я і Я, що пам'ятає, і плутанина між ними створює плутанину з поняттям щастя.
Я - це оповідач історій. І це починається з базового відгуку наших спогадів – починається одразу ж. Ми розповідаємо історії не лише тоді, коли маємо намір їх розповісти. Наша пам'ять розповідає нам історію, все, що ми виносимо з нашого досвіду, є історією. І дозвольте мені навести один приклад. Це одне давнє дослідження. Реальні пацієнти проходять болісну процедуру. Я не заглиблюватимуся в деталі. У наші дні це безболісно, але тоді, у 1990-х, було інакше.
Їх попросили розповідати про свої відчуття щохвилини. Ось два пацієнти. І їхні дані. І вас питають: "Хто з них страждав більше?" І це дуже просте питання. Зрозуміло, що Пацієнт Б страждав більше. Його колоноскопія була довшою. І кожну хвилину болю, який переніс Пацієнт А, Пацієнт Б також переніс плюс додатковий час. Але постає інше питання: "Наскільки сильно, на думку самих пацієнтів, вони страждали?" І тут на нас чекає сюрприз. Він полягає в тому, що спогади Пацієнта А про колоноскопію набагато гірші, ніж у Пацієнта Б. Історії цих процедурбули різними, і оскільки дуже важлива їхня частина - це те, як вони закінчуються, і жодна з них не надихає особливо - але одна з них визначна. (Сміх) але одна з них виразно гірша, ніж інша. І та, яка гірша, це та, в якій найсильніше біль був наприкінці процедури. Це погана історія. Звідки ми це знаємо? Тому що ми питали людей після колоноскопії, а також набагато пізніше. "Наскільки погано все було, загалом і загалом?" І для А за спогадами це було набагато гірше, ніж для Б. І з'являється прямий конфлікт між тим, хто відчуває і пам'ятає Я. З точки зору Я, що відчуває, очевидно, що Пацієнт Б пережив більш важкий досвід. І тепер, що можна спробувати з пацієнтом А, і ми насправді провели клінічні дослідження, і це спрацювало, ви можете продовжити колоноскопію пацієнта А, залишивши трубку всередині, але не рухаючи її занадто сильно. Це доставить пацієнтові неприємні відчуття, але не сильний біль набагато менше, ніж до цього. І, якщо робити це протягом кількох хвилин, ви поставите пацієнта А, що випробовує, в гірше становище, але його пам'ятне Я - в набагато краще, тому що тепер ви дали пацієнту А кращу історію про пережитий ним досвід.
Що визначає загальний тон історії? І це стосується історій, які нам надає пам'ять, а також історій, які ми вигадуємо. Історію визначають зміни, значні моменти та кінцівка. Кінець дуже, дуже важливий, і, у разі, кінець був вирішальним. Отже, яке відчуває Я. У нього є моменти досвіду, один за одним. І якщо ви запитаєте, що відбувається з цими моментами? Відповідь дуже проста. Вони зникають назавжди. Я говорю про те, що більшість моментів нашого життя - і я підрахував - знаєте, психологічне сьогодення триває три секунди. Що означає, уявіть, у житті їх – близько 600 мільйонів. В місяць- близько 600 000. Велика їх частина не залишає жодного сліду. Більшість їх повністю ігнорується пам'ятаючим Я. І все-таки, якимось чином складається враження, що вони повинні мати значення, що те, що відбувається під час цих моментів - це наше життя. Це обмежений ресурс, який ми витрачаємо, доки перебуваємо на цій землі. І як його витратити - здається цілком доречним питанням, але це не та історія, яку Я зберігає для нас.
Отже, у нас є Я, що пам'ятає і відчуває Я, і вони дійсно досить серйозно відрізняються один від одного. Найбільша їхня різниця полягає в їхньому підході до часу. З погляду переживаючого Я якщо ви перебуваєте у відпустці, та другий тиждень вашої подорожі так само гарний, як перший, тоді двотижнева подорож повинна бути вдвічі краща, ніж однотижнева. Але для того, хто пам'ятає, Я це працює інакше. Для того, хто пам'ятає, Я двотижнева поїздка навряд чи краща, ніж однотижнева, тому що нові враження не додаються. Історія не змінюється. І в цьому ракурсі час - критична змінна, яка відрізняє Я, що пам'ятає, від того, хто відчуває. Час слабко впливає цієї історії. Крім цього, Я не тільки запам'ятовує і розповідає історії. Насправді це воно приймає рішення, тому що, якщо у вас пацієнт, у якого було, скажімо, дві колоноскопії у двох різних хірургів, і він вирішує, якого їх вибрати, у цьому випадку вибір паде на того, про кого спогад менш негативний , саме того хірурга він вибере Я в цьому виборі голосу не має. Насправді ми обираємо не між двома дослідами. Ми вибираємо між двома спогадами про досвід. І навіть коли ми думаємо про майбутнє, ми зазвичай не думаємо про наше майбутнє як досвід. Ми думаємо про наше майбутнє, як про передчуваний спогад. І, знаєте, уЗагалом на це можна дивитися, як на тиранію Я, що пам'ятає, і можна сказати, що Я, що пам'ятає, немов тягне те, що випробовує Я через той досвід, який відчуває Я і не потрібен. У мене є відчуття, що коли ми їдемо у відпустки, часто буває так, що ми їдемо у відпустку, значною мірою, щоб задовольнити наше пам'ятне Я. І дещо складно знайти цьому виправдання, я думаю. Я до того, що наскільки часто ми потім повертаємось до наших спогадів? Це одне з пояснень, яке дається домінуванню Я. І коли я думаю про це, я думаю про відпустку, коли ми їздили в Антарктику кілька років тому, що абсолютно точно було моєю найкращою поїздкою, і я згадую про неї досить часто, щодо того, як рідко я думаю про інші поїздки. Я, можливо, повертався до моїх спогадів про ту тритижневу подорож, я б сказав, протягом близько 25 хвилин за останні чотири роки. Крім того, якби я коли-небудь відкрив папку з 600 фотографіями, я витратив би ще годину. І тепер це три тижні та максимум півтори години. Здавалося б, тут є невідповідність. І я, можливо, є нехарактерною нагодою, тому що в мене дуже слабкий апетит на спогади, але навіть якщо ви займаєтеся цим більше, ніж я, виникає щире запитання. Чому ми надаємо таке високе значення пам'яті порівняно зі значенням досвіду?
Отже, я хочу, щоб ви подумали про уявний експеримент. Уявіть наступну поїздку у відпустку. І уявіть, що ви знаєте, що в кінці її всі ваші фотографії будуть знищені і ви приймете препарат амнезуючої дії, так що ви нічого не пам'ятатимете. Ну, ви все ще обрали б ту саму поїздку? (Сміх) І, якби ви обрали інший варіант, тут виникає конфлікт між двома вашими я, і вам потрібно подумати про те, як його вирішити, інасправді це далеко не так просто, тому що якщо ви мислите через призму часу, відповідь одна. А якщо через призму пам'яті – відповідь інша. Чому ми вибираємо ті чи інші поїздки – це проблема, яка ставить нас перед вибором між двома Я. Далі, два Я тягнуть за собою два поняття щастя. Дійсно, існують дві концепції щастя, які ми можемо використовувати, кожна для відповідного я. Ви запитаєте: наскільки Я щасливо відчуваю? І потім: наскільки щасливими є моменти в житті Я? І все це – щастя на момент є досить складним процесом. Які почуття можна виміряти? І, до речі, тепер ми можемо досить непогано зрозуміти ідею щастя відчуваю Я у часі. Якщо ви запитаєте про щастя Я, що пам'ятає, це щось зовсім інше. Це не те, наскільки хтось щасливо живе. Це про те, наскільки задоволена чи задоволена людина, коли вона думає про своє життя. Дуже різні поняття. Той, хто не робить між ними відмінностей, обов'язково заплутається в розумінні щастя, і я сам із тих студентів благополуччя, які досить довго плуталися у вивченні щастя саме таким чином. Відмінність між щастям того, хто відчуває Я і задоволенням пам'ятника Я було зроблено не так давно, і зараз робляться спроби виміряти обидва стани окремо, Організація Геллапа провела міжнародне опитування, в якому взяли участь півмільйона чоловік і відповіли на питання, що вони думають про своє життя і своє досвід. Крім цього, робляться й інші спроби. Так, останнім часом ми почали вивчати щастя через призму двох Я. І головний урок, я думаю, що ми засвоїли, це те, що вони дійсно дуже відрізняються один від одного. Ви можете знати, наскільки хтось задоволений своїм життям, але це не дає вам розуміння того,наскільки щасливо він живе своє життя, і навпаки. Просто, щоб дати вам розуміння співвідношення, співвідношення приблизно ½. Що означає, якщо ви зустріли когось і вам сказали, що зростання його батька шість футів, скільки б ви дізналися про його власний ріст? Тобто, ви б дізналися дещо про його зростання, але невизначеність тут дуже велика. Рівно стільки ж невпевненості буде у вас, якщо я скажу вам, що хтось поставив собі 8 по 10 бальній шкалі, оцінюючи своє життя, тут велика невизначеність, наскільки вони щасливі з погляду Я. Так що співвідношення вкрай низько. Ми дещо знаємо, що контролює рівень задоволеності щастям для Я. Нам відомо, що гроші важливі, цілі дуже важливі. Ми знаємо, що щастя часто зумовлене задоволенням людьми, які нам подобаються, час з ними. Є й інші насолоди, але це найважливіші. Так що якщо ви хочете, зробити щастя двох я максимальним, вам зрештою доведеться робити дві зовсім різні речі.
Головна моя думка – ми не повинні сприймати щастя як заміну благополуччя. Це зовсім інше поняття. І тепер, дуже швидко, ще одна причина, через яку ми не можемо чітко розуміти щастя - це те, що ми звертаємо увагу на різні речі, коли ми думаємо про життя і коли ми справді його мешкаємо. Тож якщо запитати, наскільки щасливі люди в Каліфорнії, правильної відповіді вам не дадуть. Коли ви ставите це питання, ви думаєте, що там люди мають бути щасливішими, якщо, припустимо, ви живете в Огайо. (Сміх) І що відбувається: коли ви думаєте про життя в Каліфорнії, ви думаєте про контраст між нею та іншими місцями і різницею, наприклад, у кліматі. Але виявляється, що клімат не особливо важливий для того, хто відчуває Я і навіть не особливо важливий для рефлексуючого Я,яке вирішує, наскільки людина щаслива. Але тепер, оскільки рефлексуючий Я бере кермо влади в свої руки, результатом може стати - для деяких людей - переїзд до Каліфорнії. І досить цікаво простежити, що відбувається з людьми, які туди їдуть у надії стати щасливішими. Ну, що випробовує Я не стане щасливішим. Це ми знаємо точно. Але що станеться. Вони будуть вважати себе щасливішими, тому що, коли вони думатимуть про це, вони будуть згадувати жахливу погоду в Огайо. І вони подумають, що ухвалили правильне рішення. Дуже непросто думати однозначно про добробут, і я сподіваюся, що доніс до вас, наскільки це складно. Дякую.
Даніель Канеман: Звісно. Думаю, найцікавішим результатом цього опитування було число, яке ми ніяк не очікували отримати. Ми приїхали його у зв'язку з щастям випробовуючого я. Коли ми простежили, як почуття варіюються в залежності від доходів, виявилося, якщо дохід нижче 60 000 доларів на рік, для американців, і сегмент там досить великий - близько 600 000, але це великий сегмент представників, з доходом менше 600 000 доларів на рік .
Кріс Андерсон: 60000.
Даніель Канеман: 60 000.
Даніель Канеман: 60 000 доларів на рік, люди нещасні, і чим бідніші вони, тим більше вони нещасні. Але все, що вище за цю цифру - ми отримуємо абсолютно рівну пряму. Серйозно, я рідко бачив такі прямі графіки. Тобто очевидно, що гроші не купують вам емпіричне щастя, але їх нестача повністю призводить до нещастя, і ми можемо його виміряти дуже, дуже чітко. Що ж до другого я, пам'ятає, тут ситуація інша. Чим вищий дохід, тим більша задоволеність. Це не стосується почуттів.
Кріс Андерсон: Ну, мені здається, ця проблема буде, чи принаймні має стати темою найцікавішоюполітичні дискусії в найближчі кілька років. Велике вам спасибі за відкриття біхевіористської економіки. Дякую, Дані Канеман.