Сильна рука, Новини
На крутому кучугурі-горі стоїть мужичок у вушанці. Спершись на сукувату палицю, Олександр Сизов скидається сніг з величезного каменю з написом «Іван Сусанін, 1613». Ось уже років двадцять щодня Сизов ходить за 15 верст сюди зі свого села, щоб перевірити, чи не сперли чогось. Місцеві наглядачі не бояться. Нещодавно безслідно згинули два навіси для туристів - йди стеж за всім добром поодинці.
У Костромській області, на батьківщині Сусаніна та Сизова, чинити подвиги в порядку речей.Восени 2007-го на губернській сцені з'явився новий герой. Перед тим, як стати костромським губернатором, Ігор Слюняєв попрацював і міліціонером, і банкіром і навіть боровся з головною українською бідою в Дорожньому агентстві та Міністерстві транспорту. Головне лихо довіреного йому регіону Слюняєв визначив одразу. «Крадіжка у вигляді ухиляння від податків буде припинятись і суворо каратися відповідно до букви закону», — оголосив він, пообіцявши збільшити бюджет вдвічі. Незаконослухняним костромичам залишалося тільки готуватися до автомобілів небесних. "Я вірю у долю. Адже доля — це не що інше, як суд Божий, — говорив губернатор у статті «Ігор Слюняєв: монологи ентузіаста та важковоза». І цей суд приготував мені посаду губернатора Костромської області. У тій же інстанції було, мабуть, вирішено питання про введення Слюняєва до престижної Держради та нагородження його орденом Пошани.
А в Костромській області, як і в іншій країні, розпочався тим часом період суворих випробувань, який костромичі переносять із властивим їм довготерпінням та лукавством. Адже зрештою пережили їхні предки і пана Лісовського, і голову губревкому Бляхіна.
Розповідають, що на початку XIV століття родоначальник Годунових мурза Чет збудував у випаленій татарами Костромі.Іпатіївський монастир. У роки Смути в ньому сховався юний боярин Михайло Романов із матір'ю. Звідси він був покликаний на царство.Дякую Михайло Федорович Кострому відбудував так, що вона стала четвертим за значенням містом Московського царства.
Після скасування кріпосного права тут виросли десятки ткацьких фабрик та лісопереробних заводів. Костромська земля стала батьківщиною важливих ділових інновацій. У 1865 році тут виник перший в Україні кредитний кооператив — Різдвяне ощадно-позичкове товариство, яке організували брати Лугініни, які торгували щогловим лісом і льоном.
Розквітли і кущі — сусанинські місця прославилися сиром та шапками, що продавалися по всій країні. У селі Молвітіно, яке тепер носить ім'я Сусаніна, хутряні шапки робили майже у кожному будинку. Молвитинські кушніри пропивали гроші в численних шинках, а заїжджі купці зупинялися в готелі «Париж». Аскетичний бородач із палаючими очима Чичагов продавав свої шапки не тільки в Москві та Пітері, а й у Варшаві, Нижньому Новгороді, на Кавказі та в Туреччині. Поширювали шапки містами відхідники-дилери. Один із них, Осип Комісарів, ще раз врятував династію Романових. Прогулюючись Пітером у вихідний, він помітив підозрілого типу, який цілився в царя, і встиг стукнути його по ліктю. Врятований Олександр II надав Комісарову дворянським званням і повернув його батька-конокраду з сибірського заслання.
Сьогодні на сусанинському сироробному комбінаті, що колись відправляв свої вироби на виставки до Парижа, самотній робітник дерев'яною шваброю розмішує молоко. Компанія «Сиродел» випускає найдорожчий в області сир, але ні ця обставина, ні статус лідера місцевого осередку «Єдиної України» не допомогли власнику сироробу Володимиру Шумкіну розквітатися з боргами.Шумкін заборгував податковій інспекції, місцевому колгоспу та Ощадбанку. У всіх бідах він звинувачує корів, яких стає дедалі менше, і москвичів, які задирають ціни на молоко. «Великі сіті намагаються сісти на наше молоковиробництво», — зітхає сиророб. З рітейлерами домовитися не вийшло, купувати сир за передоплатою ніхто не хоче, а для підприємства, що нудьгував за обіговими коштами, це нагальне питання — «Сусанинський» має пліснявіти не менше місяця.
Підприємець Федір Ковтун не став чекати на милість від народу. Купивши Сусанінську швейну фабрику, яка виготовляла шапки, Ковтун переорієнтував її на випуск спецодягу для рибалок. Найняті в Костромі фахівці з продажу налагодили збут у найбільших містах країни, і сьогодні костюми, що не промокаються, під брендом «Чайка» розкуповуються на ура.Проблема одна: неможливо розширювати виробництво через нестачу робочих рук. «Я готовий найняти на роботу хоч двадцять чоловік, хоч п'ятдесят, де їх взяти?» — дивується Ковтун. Демографічний спад засмучує і господарку столярного цеху Галину Кудрявцеву. Раніше вона виготовляла будинки під ключ, зараз вони нікому не потрібні. Довелося переорієнтуватися на труни.
Куди поділися люди? Відхідництво з давніх-давен годувало костромських мужиків. На початку XX століття на заробітки за межі регіону виїжджало близько 300 000 жителів. Нині їх ненабагато менше: 200 000 місцевих уродженців будують, ремонтують, навчають у столицях та обласних центрах більше. Але навіть якщо не вважати цих «відходників», які остаточно вибули,Костромська область — найменш населений регіон у Центральній Україні, щільність населення тут 11,5 особи на 1 кв. км, або у півтора рази менше, ніж у більшій і теж багатій на ліси Тверської області.
З недавніх пір думка про відхідництво почалапроникати у підприємницькі кола. Ось характерний вислів власника однієї з місцевих мереж, який попросив не згадувати його імені у пресі: «Ноги моєї тут не буде!» В чому справа?
Доля кидала Слюняєва з боку на бік. Відучившись два роки в МДУ, він шість років пропрацював у міліції, а в 28 років став заступником голови правління Мосібінтербанку. Але остаточно знайшов себе Слюняєв на цивільній держслужбі: зв'язавши життя з дорожніми фондами, він встиг побувати першим заступником міністра транспорту та головою Росавтодору. Після звільнення у 2004 році два роки був радником спікера Ради Федерації Сергія Миронова. Повернутися в дію політиків шляховику Слюняєву допомогла тоді автомобільна катастрофа. Після загибелі у ДТП губернатора Алтайського краю Михайла Євдокимова новим головою краю став давній знайомий Слюняєва Олександр Карлін, який невдовзі й зробив його сенатором. Вже в Раді Федерації Слюняєв почав просуватися ієрархією «Єдиної України» — увійшов до її генради та кадрового резерву. Незадовго до призначення у Кострому йому пообіцяли посаду на Північному Кавказі. Він став вивчати обстановку, але тут — містичний збіг — ДТП губернського масштабу закинуло 41-річного Слюняєва в один із найпатріархальніших кутів України.
Костромичі зраділи появі молодого рішучого чиновника із федеральними амбіціями. "Мені він дуже сподобався. Приємний у спілкуванні, цікавий, інтелігентний, розумний, — ділилася враженнями із «Комерсантом» мер Костроми Ірина Переверзєва. — Налаштований на позитив. Що ще потрібно?" Як з'ясувалося, не вистачало взаємності — самому Слюняєву Переверзєва не дуже сподобалася, і за дев'ять місяців вона звільнилася. Після її відставки губернатор розповідав журналістам: «Я їй запропонував: або пиши з власного, або тебевідведуть у наручниках » . З цього часу губернатор взяв управління Костроми у свої руки: почав відвідувати міські планерки та давати розпорядження чиновникам. «Він ходив і до комунальників, і до водоканальників, і до шкіл, і до лікарень, і до підвалів, і на дахи, — розповідає перший заступник Слюняєва Олександр Коновалов. — Завдяки такій працездатності він має дуже високий рейтинг серед населення».
Саме на лісників і зробив ставку губернатор, пообіцявши, що доходи обласного бюджету зростуть удвічі: три чверті площі області вкрито дрімучими лісами, і плата за них могла б серйозно поповнити бюджет. Спочатку розрахунок здавався правильним: у 2008 році надходження від лісопромисловців зросли у 3,5 рази. Але в кризу обсяги лісозаготівлі впали вдвічі. Хазяїн пілорами у Шар'ї (місто на сході області) Олексій Татарінов розповідає, що всі його друзі-лісозаготівельники закинули бізнес. Якщо раніше він сам і заготовлював, і пиляв, то тепер дешевше привезти деревину з Вологодської чи Кіровської області. Але везти в Сусанино лісову сировину із сусідніх областей все одно накладно, тому повний тезка наглядача, підприємець Олександр Сизов розпустив 30 працівників та кинув виробництво.
До комісія з мобілізації доходів костромичі вже звикли. Вісім галузевих груп під час замаху губернатора викликали минулого року на килим керівників понад дві тисячі підприємств. Сусанінського фабриканта Ковтуна викликають до начальства регулярно, умовляють підвищити зарплату працівникам з 8000 до 11 000 рублів на місяць. Щоразу Ковтун опускає голову, зітхає і каже: Грошей немає. Більшість дотримується такої самої тактики. «Приходять, слухають, кивають та йдуть, — розповідає Андрійченко. — Одне підприємство було досить велике, ми мали на нього вплив, бо йогодіяльність підлягає ліцензуванню. Ми говоримо: встановіть зарплату 20 000. Вони погодилися. Наступного дня із 40 працюючих на підприємстві залишилося двоє. Решту формально перевели на аутсорсинг».
Колишній заступник губернатора Андрійченка після відставки став місцевим Герценом. Сидячи вдома, він розміщує в мережі все нові викриття, де зі скрупульозністю фінансиста підраховує витрати та доходи області. Отримавши фактично вовчий квиток, Андрійченко тепер живе за рахунок родичів та збирається їхати до Москви. "Складно йти в кадрове агентство з рядком "заступник губернатора" у трудовій книжці", - зітхає він. Колишні колеги йому співчувають, але воліють з ним не вітатись. Коли заступника голови обласної Думи Сергія Галичева запідозрили у зв'язках із «революціонером», на кондитерське об'єднання, яким керує дружина депутата, нагрянули перевіряючі, розповідає колишній чиновник.