Сильвестр Сталлоне У дитинстві мене вважали ідіотом, Про зірок
Рік почався для Сталлоні надзвичайно успішно. Сильвестр, який раніше тричі пролітав повз «Золотий глобус», нарешті забрав заповітну статуетку додому. І хоча отримав її 69-річний актор за роль другого плану, але для Сталлоне і це таке визнання, про яке він лише мріяв. Тепер задоволений артист готується до вручення «Оскарів» – за ту саму роль у сьомій частині боксерської драми, що отримала назву «Крид: Спадщина Роккі»…
- Як відреагували на отримання першого за 69 років «Золотого глобуса»? - От чесно, зовсім не очікував. Про мене рідко згадували, коли хотіли когось нагородити. І я обіцяв собі, що не дозволю емоціям узяти гору. Але це було вище за мене. Побачити, як вся зала піднялася на ноги, було шоком. Так я усвідомив: доки є життя, є й надія. Хто ще кілька років тому міг би сказати, що колись таки виграю такий приз? Ніхто. Як Роккі Бальбоа, я живий доказ: ніколи не треба опускати руки. Боріться за те, у що вірите, до останнього дихання.– Ви прибули на «Золотий глобус» із дружиною та трьома дочками… – Я нічого не досяг би в моєму житті без жінок. Дженніфер (вони разом з 1997 року, екс-модель молодша на 22 роки. – Авт.) – моя доля вже багато років. І я гордий батько, коли нас супроводжують наші дівчатка. Бути поряд із Софією, Сістін та Скарлетт (19, 17 та 13 років. – Авт.) було дуже приємно.
- Хочете, щоб дівчата пішли вашими стопами? - На моєму і маминому прикладі вони вже дізналися і про хороші, і про погані сторони Голлівуду. Моя роль – не вмовляти їх стати актрисами, але підтримувати, хоч би який шлях нівибрали. Думаю, що по-справжньому діти не знають, хто я. І це добре для мене. Під час усього їхнього дитинства я постійно був у дорозі або знімався за кордоном. Я втратив багато важливих моментів, які минув без моєї участі. І на смертному одрі буду судимий за те, як вирощував дітей, а не за те, в яких фільмах грав. Для мене важливо, щоб дівчатка завжди пам'ятали: батько їх дуже любить. Звичайно, кіно – це щось приголомшливе, але нічого важливішого за реальне життя для мене немає.– Отримуючи «Золотий глобус», ви дякували Роккі Бальбоа так, ніби він насправді існував. – Роккі – найкращий друг, якого в мене ніколи не було. Він завжди існував у моєму житті в тому чи іншому вигляді. Багато десятиліть траплялося, що я прокидався о четвертій ранку і розмовляв з ним, якби він міг мені відповісти. Ви бачили сцену, коли Роккі розмовляє сам із собою перед дзеркалом? Зі мною таке трапляється часто. Артист, як і атлет, може бути власним найкращим другом. Ми всі повинні дивитись у дзеркало час від часу, щоб говорити собі гірку правду.– Уявляєте себе граючим Роккі до кінця ваших днів? – Ніхто нічого не може передбачити. Одного дня Роккі помре, він не може вічно жити на цій землі. Це неминуче.– Ви майже завжди втілювали героїв – сильних, мускулистих чоловіків. – Я швидко зрозумів: якщо тобі є справа до кар'єри, не варто уникати образу, який Голлівуд хоче бачити. Мій тембр, голос, моє обличчя – все це я мав використовувати як перевагу. Знав, що мене ніколи не запросять грати інтелектуалу. Але краще вміти долати труднощі, ніж скаржитися та бути слабаком.– При цьому ви пишете картини. Хотіли б, щоб вас більше запам'ятали художником, ніж актором? - Це не я вирішую. Живопис – моя пристрасть зранніх років. Я почав малювати у дитинстві, щоб сховати проблеми з дислексією. У мою епоху не особливо розбиралися, через що учня проблеми з навчанням – його одразу називали ослом, ідіотом, – зізнався Сильвестр Сталлоне Le Matin. – Ось малювання і дозволяло мені уникнути реальності у світ, який належав тільки мені.
Фото: ZUMA Press/Global Look Press