Сімейні таємниці Алієвих, або Привид блукає Азербайджаном
«Нахіджеванський клан» непомітно втрачає свої позиції.
У той час, як Ільхам Алієв із наполегливістю юного піонера щодня загрожує нам війною, в самому Азербайджані так званий нахіджеванський клан непомітно втрачає свої позиції. Виходить наскільки кумедна, настільки й трагічна ситуація, оскільки вірмени не бояться війни, а азербайджанське суспільство вже звикло до аліївських віртуальних війн та перемог. А клан повільно і неухильно котиться до прірви.
При цьому примара в Азербайджані аж ніяк не є комунізмом, оскільки навіть за радянських часів у цій адміністративній одиниці панувала середньовічна кланова система, з властивими їй дикими звичаями. Це вкотре доводить, що республіка під назвою «Азербайджан» - абсурд. Ця республіка не відбулася і не може відбутися, оскільки є результатом інтервенції тюркських завойовників у Південний Кавказ у 1918 році.
Щоб вищесказані думки не виглядали безпідставними, звернемося до деяких знайомих азербайджанського суспільства фактів.
Тож чому клану Алієвих загрожує серйозна небезпека? В чому причина? По-перше, зазначимо, що ще з радянських часів цей клан не користувався симпатією бакінської або так званої татської кланової системи. З боку корінних бакінців нахіджеванці сприймалися (і сприймаються) як чуже і провінційне співтовариство. Саме тому «нахіджеванський клан» отримав від корінних бакінців коротку і точну (у тому числі й характеризуючу) назву – «Нахери».
Заради справедливості слід зазначити, що в початковий період після військового перевороту 1993 року абсолютна більшість азербайджанської громадськості з радістю прийняла повернення.Гейдара Алієва, оскільки він був поза конкуренцією з Абульфазом Ельчібеєм. Досвідченому політичному діячеві Г. Алієву вдалося підписати договір про припинення вогню з керівництвом Нагірно-Карабахської Республіки і тим самим врятувати Азербайджан від остаточного розгрому. Заради тієї ж справедливості слід зазначити, що віроломство є невід'ємною частиною діяльності «нахіджеванського клану». Люди, які привели Г. Алієва до влади, напевно, не знали про це, або ж знали, але не уявляли, що клан виявиться таким невдячним і розтопче навіть їх. Тим не менш, через короткий час більшість цих людей була фізично знищена, заарештована або опинилася в маргінальній ситуації. Первинне натхнення азербайджанського суспільства незабаром замінилося глибоким розчаруванням. У країні утвердилася класична деспотія, а рекет та хабар стали звичайним складником побуту. В результаті навіть вірні клану люди стали так чи інакше висловлювати своє невдоволення.
Слід зазначити, що Г. Алієву вдавалося якось запобігати можливим невдоволенням проти клану. Тоді діяв простий принцип: «Слуги мають бути впевнені у своїй безпеці та завтрашньому дні, щоб завжди були готові вчинити заради клану нові злочини».
Ситуація різко змінилася після смерті Гейдара Алієва, коли влада перейшла до Ільхама Алієва, який майже не знає нічого про державне правління, велику частину життя прожив поза Азербайджаном. Крім того, на рівних правах з нахіджаванцями у владних структурах республіки став проявляти себе батьківський клан першої леді країни Мехрібан Алієвої – Пашаєви. Таким чином, маргіналізованим за часів Г. Алієва кланам та окремим особам надали відразу дві можливості – недосвідченість І. Алієва та можливість впливати на нахіджеванський кланза допомогою клану Пашаєвих. Треба відзначити, що останні намагаються не прогавити можливість.
Перші знаки внутрішньовладних розбірок виявилися набагато раніше, ніж їх можна було очікувати. Вони були зумовлені бажанням Пашаєвих якнайшвидше позбутися представників старої гвардії Г. Алієва, а також опором гвардії. Вже навесні 2005 року за звинуваченням у корупції було заарештовано засновників правлячої партії «Єні Азербайджан», колишнього міністра АР: охорони здоров'я – Алі Інсанов та економіки – Фархада Алієва, які у свою чергу звинуватили під час судового процесу І. Алієва у перевищенні службових повноважень та корупції. Можна сказати, що це було першим великим успіхом Пашаєвих. Суд над Інсановим та Алієвим серйозно стурбував старих «гвардійців», оскільки кожен із них чудово розумів, що наступним може стати він. Але в старій гвардії була відсутня єдність. Решта, як кажуть у таких випадках, стала справою техніки. Жертвами наступних чисток стали Акіф Мурадвердієв, Сіріус Тебрізлі, Магеррам Алієв, Фікрет Юсіфов, Гусейн Абдуллаєв та інші. До речі, арешт депутата Гусейна Абдуллаєва був зроблений так галасливо, начебто спецназ Міністерства національної безпеки Азербайджану виявив злочинця століття. І це був той Гусейн Абдулаєв, про якого Севіль Алієва в 1993 році говорила своєму батькові Гейдару Алієву: «Наша сім'я ніколи не повинна забувати, що в небезпечні хвилини Бейляр (Начальник охорони Алієва Б. Еюбов) та Гуська (лагідна назва Г. Абдуллаєва) були нам вірні».
Хоч як би там було, але гучне афішування цих арештів не було випадковістю. Це було відкрите попередження старої гвардії. Однак арешт такого вірного клану людини як Г. Абдуллаєв не міг пройти спокійно. Так, як акція невдоволення брат Г. Алієва, депутатДжалал Алієв, демонстративно відмовився від участі у засіданнях парламенту. Понад те, по всій країні поширилися чутки, ніби Дж. Алієв готується створити нову партію.
Однак навіть такий досвідчений діяч як Джалал Алієв зрозумів, що на нього теж чекає ганебний сценарій арешту, оскільки в гвардії немає єдності, а І. Алієв повністю підкоряється Пашаєвим. У результаті нова партія не була створена, а Дж. Алієв опинився в ізольованій ситуації. Таким чином, клану Пашаєвих вдалося сконцентрувати у своїх руках більшу частину фінансово-економічних ресурсів Азербайджану. Зважаючи на ненависть громадян до «нахіджеванського клану», Пашаєви обережно розпускають чутки про те, ніби всі матеріальні цінності країни знаходяться в руках Алієвих. Насправді «нахіджеванський клан» перетворився на прикриття, за допомогою якого Пашаєві грабують населення.
З іншого боку, свою незгоду з подією висловила також Севіль Алієва. Як знак протесту, С. Алієва та члени її сім'ї в 2007 році не взяли участь на весільній церемонії дочки Ільхама Алієва. Така неповага не могла залишитися без відповіді. І. Алієв вирішив показати власній сестрі, хто є справжнім господарем Азербайджану. Не випадково, що в тому ж році С. Алієву, яка прибула з Лондона до Баку, не зустрів начальник президентської охорони Бейлар Еюбов, як це зазвичай бувало. Можливо, чисто по-людськи Б. Еюбов пішов би на цей крок, але мав суворий наказ, не послухатися якого він міг лише ціною втрати посади і, можливо, свободи. Сама Севіль Алієва нині перебуває домашнім арештом, і позбавлена можливості впливати на політичні процеси в Азербайджані.
Про секрети сім'ї Алієвих можна писати багатотомну працю. При цьому не хотілося б, щоб склалося враження про наше співчуття чиненависті до Алієвих. Зрештою, для нас абсолютно байдуже, який клан правитиме в Азербайджані, оскільки заміна одного клану на інший ніяк не вплине на напруження антивірменської істерії та войовничої риторики політики офіційного Баку. Як то кажуть, хрін редьки не солодший.
Смішним виглядає та обставина, що Ільхам Алієв, зовсім не здатний захистити інтереси власного клану, іноді «загрожує» вірменам війною. Це сприймається іронічно навіть самими азербайджанцями. При цьому нині в політичній верхівці Азербайджану постійно згадується такий вислів: «Той, хто прийшов із війною, піде з війною». Натяк більш ніж доречний. Арцахська війна призвела до влади Гейдара Алієва, проте наступна війна неминуче скине Ільхама Алієва з престолу. Цю небезпеку І. Алієв чудово усвідомлює, проте продовжує озвучувати дешеві загрози.
Додамо також, що спокій І. Алієва затьмарюється не лише внаслідок внутрішньокланової боротьби, а й через вплив зовнішніх факторів.
">