Снігуронька дівчинка
Жили-були старий зі старою, вони не мали ні дітей, ні онуків. Ось вийшли вони за ворота на свято подивитися на чужих хлопців, як вони зі снігу грудочки катають, у сніжки грають. Старий підняв грудочку та й каже:
— А що, стара, коли б у нас з тобою була донька, та така біленька, та така кругленька!
Стара на грудочку подивилася, головою похитала та й каже:
— Що ж робитимеш — ні, то й узяти нема де.
Проте старий приніс грудочку снігу у хату, поклав у горщик, накрив ганчіркою і поставив на віконце. Зійшло сонечко, пригріло горщик, і сніг почав танути. От і чують старі — пищить щось у горщику під ганчіркою; вони до вікна - дивись, а в горщику лежить дівчинка, біленька, як сніжок, і кругленька, як грудка, і каже їм:
— Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком пригріта і нарум'янена.
Ось старі зраділи, вийняли її, та ну стара швидше шити та кроїти, а старий, загорнувши Снігуроньку в рушничок, почав її нянчити і пестувати:
Спи, наша Снігуронька,
З весняного снігу скатана,
Весняним сонечком пригріта!
Ми тебе станемо напувати,
Ми тебе годуватимемо,
У кольоровій сукні рядити,
Ось і росте Снігуронька на радість старим, та така розумна, така розумна, що такі тільки в казках живуть, а дійсно не бувають.
Все йшло у старих як по маслу: і в хаті добре, і на подвір'ї непогано, худоба зиму перезимувала, птаха випустили надвір. Ось як перевели птаха з хати в хлів, тут і сталося лихо: прийшла до старої Жучки лисиця, прикинулася хворий і ну Жучку благати, тоненьким голосом просити:
— Жученя, Жучок, біленькі ніжки, шовковий хвостик, пусти в хлівикпогрітися!
Жучка, весь день за старим у лісі пробігавши, не знала, що стара птаха в хлів загнала, зглянулася над хворою лисицею і пустила її туди. А лисиця двох курей задушила та додому потягла. Як дізнався про це старий, то Жучку прибив і зі двору зігнав.
- Іди, - каже, - куди хочеш, а мені ти в сторожа не годишся!
От і пішла Жучка, плачучи, зі старого двору, а пошкодували про Жучка тільки старенька та дівчинка Снігуронька.
Прийшло літо, стали ягоди встигати, от і звуть подружки Снігуроньку в ліс по ягідки. Літні люди й чути не хочуть, не пускають. Стали дівчатка обіцяти, що Снігуроньку вони з рук не випустять, та й Снігуронька сама проситься ягідок побрати та на ліс подивитися. Відпустили її люди похилого віку, дали кузовок та пиріжка шматок.
Ось і побігли дівчата зі Снігуронькою під ручки, а як у ліс прийшли та побачили ягоди, так все про все забули, розбіглися на всі боки, ягідки беруть та аукаються, у лісі один одному голос подають.
Ягід набрали, а Снігуроньку в лісі втратили.
Стала Снігуронька голос подавати - ніхто їй не відгукується. Заплакала бідолаха, пішла дорогу шукати, гірше за те заблукала; ось і залізла на дерево і кричить: «Ай! Ay!»
Іде ведмідь, хмиз тріщить, кущі гнуться:
— Про що, дівчино, про що, червона?
- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонцем підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі, у ліс завели і покинули!
— Злазь,— сказав ведмідь,— я тебе доведу додому!
— Ні, ведмідь, — відповіла дівчинка Снігуронька, — я не піду з тобою, боюся тебе — ти з'їж мене!
Ведмідь пішов. Біжить сірий вовк:
— Що, дівчино, плачеш, що, червона, ридаєш?
- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечкомпідрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, а в ліс завели та й покинули!
- Злазь, - сказав вовк, - я доведу тебе додому!
— Ні, вовку, я не піду з тобою, я боюся тебе — ти з'їж мене!
Вовк пішов. Йде Лиса Патрікеївна:
— Що, дівчино, плачеш, що, червона, ридаєш?
- Ау-ау! Я дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягоди, а в ліс завели та й покинули!
- Ах, красуне! Ах, розумниця! Ах, бідолашна моя! Злазь скоренько, я тебе додому доведу!
— Ні, лисице, лестиві слова, я боюсь тебе — ти мене до вовка заведеш, ти ведмедеві віддаси... Не піду я з тобою!
Почала лисиця навколо дерева обходжувати, на дівчинку Снігуроньку поглядати, з дерева її зманювати, а дівчинка не йде.
— Гам, гам, гам! — загавкав собака в лісі. А дівчинка Снігуронька закричала:
— Ау-ау, Жученько! Ау-ау, люба! Я тут — дівчинка Снігуронька, з весняного снігу скатана, весняним сонечком підрум'янена, випросили мене подружки у дідуся, у бабусі в ліс по ягідки, у ліс завели та й покинули. Хотів мене ведмідь забрати, я не пішла з ним; хотів вовк відвести, я відмовила йому; хотіла лисиця зманити, я в обман не далася; а з тобою, Жучка, піду!
Ось як почула лисиця собачий гавкіт, так махнула хутром своїм і була така!
Снігуронька з дерева злізла, Жучка підбігла, її лобизала, все личко облизала і повела додому.
Стоїть ведмідь за пнем, вовк на галявині, лисиця по кущах шастає.
Жучка гавкає, заливається, всі її бояться, ніхто не починає.
Прийшли вони додому; старі з радості заплакали. Снігуроньку напоїли, нагодували, спати поклали, ковдрою накрили:
Спи, наша Снігуронька,
Звесняного снігу скатана,
Весняним сонечком пригріта!
Ми тебе станемо напувати,
Ми тебе годуватимемо,
У кольоровій сукні рядити,
Жучку пробачили, молоком напоїли, прийняли в ласку, на старе місце приставили, стерегти двір змусили.