Стародавні переклади Біблії
Стародавні переклади Біблії
Звичайно, при поширенні християнства Біблія часто потрапляла і до людей, які не розуміли грецької мови. Тому ще в перші сторіччя історії Церкви з'явилися переклади Біблії іншими мовами античного світу. Однією з цих мов була сирійська, тобто арамейська мова, якою на той час говорило багато християн. З різних давньосірійських версій перекладу поступово викристалізувався один загальноприйнятий, який називається Пешито (=простий). Що стосується Нового Завіту, то його текст, ймовірно, виник у результаті опрацювання давньосірійського перекладу, зробленого на початку 5 століття єпископом Раббулою Едесським. Старий Завіт Пешито ґрунтується на перекладі з єврейської, зробленої вже в перші сторіччя н. е. під впливом Септуагінти. Іншими давніми перекладами були коптський (давньоєгипетський), що виник одразу у двох версіях — сахідській та бохайрській (на верхньо- та нижньоєгипетському діалектах), від нього походить стандартний переклад Біблії, який використовується в коптських церквах. Крім нього, у перші століття н. е. з'явилися переклади на ефіопську, арабську, вірменську, грузинську та інші мови.
У біблійній історії Європи найбільшу роль відіграли латинські переклади. Вже в четвертому столітті існували різні старолатинські переклади, які сильно відрізнялися один від одного і тому не задовольняли читачів. У 382 році н. е. римський єпископ Дамасій доручив вченому-ченцю Єроніму підготувати нову редакцію латинської Біблії — подібно до того, як Раббула за часів грецького панування підготував сирійський переклад. Ієронім дуже відповідально поставився до цього доручення. Він переселився до Віфлеєму і зайнявся там вивченням доступних йому стародавніх рукописів єврейського Старого та грецького Нового Завітів. В результаті приблизно двадцятирічної праці(386-405 рр. н. е.) він підготував латинський переклад, який отримав (за аналогією з сирійською Пешито) назву Вульгата, що означає «простий» (його латина була мовою «простого народу»). Хоча ця блискуча робота Ієроніма не відразу була належним чином оцінена, вона все ж таки поступово перетворилася на стандарт латинського перекладу і врешті-решт стала офіційною Біблією римської церкви — досі. Значення цього перекладу проявляється і в тому, що багато старих європейських перекладів Біблії спираються не на текст оригіналу, а на Вульгату.
У тому столітті, у якому з'явилася Вульгата, почався розпад великої Римської імперії. Північні німецькі племена, насамперед вандали і готи, робили набіги на міста та селища імперії, залишаючи після себе руїни – це був зразок справжнього «вандалізму». Від цих грабіжницьких походів страждала і християнська церква. Але на самоті, у далеких монастирях сміливі ченці продовжували роботи з копіювання Біблії. Їхні рукописи часто були справжніми перлинами мистецтва письма та декорації. У цей похмурий час ревна чернеча праця відіграла велику роль у збереженні Біблії: при набігах німецьких племен загинуло багато рукописів.
Одним із методів протистояння цьому знищенню Біблії було її швидке поширення шляхом переписування, але багато відважних християн незабаром відкрили й інший шлях: проповідь Євангелія серед своїх ворогів! З цих перших місіонерів нас особливо цікавить один, на ім'я Ульфіла (або Вульфіла), «апостол готтів»: він зрозумів, що ці дикі племена можна досягти євангельською звісткою лише за однієї умови — якщо Біблія буде перекладена їхньою рідною мовою. Так завдяки цьому місіонеру вже в четвертому столітті виник переклад Біблії старонімецькою мовою! Інші місіонери проповідували Євангеліє середнародів Європи. Наслідком цього кроку було те, що християнська церква не тільки пережила агресію, а й зовні стала ще міцнішою, ніж до нашестя готтів: багато ворогів Римської імперії стали християнами. Ми говоримо «зовні», тому що залишається відкритим питання, для якої частини варварів християнська віра дійсно стала вірою їхнього розуму і серця і викликала докорінну зміну їхнього способу життя.
Незважаючи на готтський переклад Вульфіли, що так рано виник, було б помилковим припустити, що в наступні століття Біблія була перекладена на всі європейські мови і діалекти. Латинь була мовою спілкування в римсько-католицькій церкві, і вивчати Біблію дозволялося лише вищим церковним чинам. Навіть у 13-му столітті н. е. Біблія була перекладена лише на сім європейських мов, і то лише частково. Церква задовольнялася тим, що народ отримував біблійну звістку лише у вигляді проповідей латиною і церковними картинами і розписами. Настінні та віконні церковні розписи, різьблені зображення та постаті святих, драматичні оповідання про «діяння святих», сценки з Біблії, що ставилися в церквах та на площах міст, — це була вся «біблійна інформація», призначена для простого народу. Але народ хотів чути біблійну звістку своєю рідною мовою…