У вуз не дуємо
Люди здебільшого довірливі на всіх континентах. Особливо підлітки, які повірили у солодкі мрії постіндустріального світлого майбутнього. Наївна молодь із юнацьким максималізмом кинулася гризти економічні та юридичні науки, а технічні дисципліни стали падчеркою XXI століття. Інженерів не вистачає, і мало бажаючих на них вчитися в Німеччині, США, Укаїні, Анголі... Наш абітурієнт теж йде у руслі світового тренду.
Іноді на систему освіти дивляться, точно на школу гладіаторів, яка постачає кваліфікованих рабів. Скільки експертів та недурних людей, коли справа доходить до кадрової політики, перетворюються майже на тиранів, пропонуючи прищепити молоді любов до точних наук за допомогою стандартної стародавньої педагогічної практики «фейсом про тейбл». На їхню думку, аби абітурієнти захотіли стати технологами чи конструкторами, треба… скоротити поле для вибору, обрізавши набір на популярні економічні та юридичні спеціальності. Так ненав'язливо реальний сектор пропонує махровий протекціонізм вирішити свою проблему.
Але чи раціонально університетам викручувати руки та змушувати різати набори на платне, наприклад, економічне навчання? Освіта також бізнес. Та ще який! До речі, на відміну від промисловості, яка не залежить від імпорту, курсу валют та погодних явищ. Якщо люди готові платити за гуманітарні знання, то чому б їх не продавати?!
Місяць тому на Міжнародному освітньому форумі у Мінську членкор Академії економічних наук України Микола Жук запропонував подивитися на проблему з іншого боку. Кому заважає велика кількість економістів та юристів? Та нехай у кожній родині буде за таким фахівцем. Повсякденне життя навіть у середніх громадян далеко вибивається за прості рамки«зарплата-гаманець-магазин». Люди беруть кредити, купують нерухомість, цінні папери… Тому й потрібні економічні та юридичні знання: підійдуть і для кар'єри, і для побутового користування. Інша справа, наскільки «банкам, наприклад, потрібні грамотно керовані домогосподарства, споживачі, які розбиралися б, що таке тіло кредиту, процентна ставка, маржа», ставить риторичне питання Микола Жук. Але з погляду держави економічно розумний громадянин — це добре. Принаймні його поведінка раціональна, а не стихійна. Власне, емоційні «сплески натовпу» — одна з проблем сучасної економіки.