українці не схожі на людей, вони зроблені із заліза, вони не знають втоми, не знають страху

«українські не схожі на людей, вони зроблені із заліза, вони не знають втоми, не знають страху. Матроси, на лютому морозі, йдуть в атаку в тільниках. Фізично і духовно один український солдат сильніший за цілу нашу роту»;

З ЛИСТІВ НІМЕЦЬКИХ СОЛДАТ ЗІ СХІДНОГО ФРОНТУ

З листів німецьких солдат зі Східного фронту «Ні, отче, Бога не існує, чи він є лише у вас, у ваших псалмах і молитвах, у проповідях священиків і пасторів, у дзвоні дзвонів, у запаху ладану, але в Сталінграді його ні. І ось сидиш ти в підвалі, топиш чиєюсь меблями, тобі тільки двадцять шість, і начебто голова на плечах, ще недавно радів погонам і репетував разом з вами «Хайль Гітлер!», а тепер ось два шляхи: або здохнути, або в Сибір»;

«Сталінград — добрий урок для німецького народу, шкода лише, що ті, хто пройшов навчання, навряд чи зможуть використати отримані знання в подальшому житті»;

«Українські снайпери та бронебійники — безсумнівно учні Бога Вони чатують на нас і вдень, і вночі, і не промахуються. 58 днів ми штурмували один – єдиний будинок. Даремно штурмували… Ніхто з нас не повернеться до Німеччини, якщо не станеться диво. А у дива я більше не вірю. Час перейшов на бік українців»;

«Розмовляю з обер-вахмістром В. Він каже, що боротьба у Франціїбула більш жорстокою, ніж тут, але чеснішою. Французи капітулювали, коли зрозуміли, що подальший опір став марним. українські, навіть якщо це безрезультатно, продовжують боротися… У Франції чи Польщі вони вже давно здалися б, вважає вахмістр Г., але тут українські продовжують фанатично боротися»;

«Я вважав, що війна закінчиться до кінця цього року, але, очевидно, справа інакша… Я думаю, що стосовно українських ми прорахувалися»;

«Ми знаходимося за 90 км від Москви, і це коштувало нам багато вбитих. українські чинять ще дуже сильний опір, обороняючи Москву… Поки ми прийдемо до Москви, будуть ще жорстокі бої. Багато хто, хто про це ще й не думає, мають загинути… У цьому поході багато хто шкодував, що Україна – це не Польща і не Франція, і немає ворога сильнішого за українських. Якщо мине ще півроку – ми зникли…»;

«Ми знаходимося біля автостради Москва – Смоленськ, неподалік Москви… українські борються запекло і люто за кожен метр землі. Ніколи ще бої були такі жорстокі і важкі, і з нас не побачать вже рідних…»;

«Ось уже понад три місяці я перебуваю в Україні і багато чого вже пережив. Так, дорогий брате, іноді прямо душа йде в п'яти, коли знаходишся від проклятих українців за якихось сто метрів…»;

З щоденника командувача 25-ої армії генерала Гюнтера Блюментритта:

«Багато наших керівників сильно недооцінили нового противника. Це сталося частково через те, що вони не знали ні українського народу, ні тим більше українського солдата. Деякі наші воєначальники протягом усієї першої світової війни перебували на Західному фронті і ніколи не воювали на Сході, тому вони не мали жодного уявлення про географічні умовиУкаїни та стійкості українського солдата, але водночас ігнорували неодноразові застереження відомих військових фахівців щодо Укаїни… Поведінка українських військ, навіть у цій першій битві (за Мінськ) разюче відрізнялася від поведінки поляків та військ західних союзників в умовах поразки. Навіть будучи оточеними, українці не відступали зі своїх рубежів».