Українського Робертіно Лоретті Андраніка Олексанянауспішно прооперували в Ізраїлі
Коли минулого року ми зустрічалися з Андраником Алексаняном, у 15-річного артиста відбою не було від шанувальниць. Андранік переміг на «Дитячій Новій хвилі» та вже встиг побувати з концертами у багатьох європейських країнах. На його зріст — 108 сантиметрів — прихильниці не звертали уваги. Здавалося, це не турбувало й самого Андраніка — на публіці юний співак завжди жартував та посміхався. Мало хто знав, що маленьке випорожнення, яке йому щоразу виносили на сцену, було не елементом постановки, а необхідністю. Співаючи дві-три пісні стоячи, наступну композицію хлопчина виконував сидячи — через сильний біль у ногах він не міг стояти довго. «Здається, що, якщо я не сяду, мої ноги… зламаються, — пояснював Андранік. — Але сідати намагаюся граціозно, щоб глядачі подумали, що так і треба».
— Поки синові не виповнилося три роки, я була впевнена, що він абсолютно здоровий, — згадує мама Андраніка Людмила Алексанян. — Швидко розвивався, майже не хворів. Потім раптом зауважила, що Андранік чомусь не може піднятися на бордюр. Ходить лише по гладкій поверхні. Найменша перешкода — і все далі не йде. "Ніжки болять", - пояснював син. Я повела його до лікарні. Але там запевнили, що в нас усе гаразд. А за місяць ситуація погіршилася — Андраніку стало важче ходити навіть рівним асфальтом. Якоїсь миті зупинявся і просив, щоб його кудись посадили. Син перестав зростати. У п'ять років залишився майже таким, яким був у три роки. Я знову почала возити його лікарями. І лише в одній із хмельницьких лікарень констатували: Андранік серйозно хворий. У нього виявили ахондродисплазію – вроджений дефект кісток. Покликавши мене до кабінету, доктор-генетик сказала: «Ценевиліковна хвороба. Кріпіться. І будьте готові до всього. Діти з таким діагнозом часто вмирають уві сні. Якщо у хребті пошкодиться нерв, ваш син якось може не прокинутися».
Наступні півроку я не спала жодної ночі. Укладаючи Андраніка, сідала поряд і до ранку сиділа, приклавши руку до грудей сина. Уявляла, що якщо він, не дай Боже, перестане дихати, одразу почну його будити, зроблю штучне дихання… Я боялася кожної ночі, яка має настати, боялася наступного місяця. Знайомі будували плани, а я не могла навіть подумати про те, що буде за рік. Але в якийсь момент взяла себе до рук. Пам'ятаю, прокинулася і подумала: якщо я чекатиму, коли мій син помре, це справді станеться. Так не можна.
— Тоді мама і купила мені магнітофон, з якого почалася моя кар'єра, — розповідав Андранік. — Я завжди любив музику, але до цього жодного разу не співав. А тут захотілося. Попросив маму купити ще мікрофон. І заспівав пісню Діани Гурцька «Мама».
— Почувши, як він співає, ми з чоловіком не повірили, — каже Людмила. — Вирішили, що увімкнено телевізор чи якусь фонограму. Такого чистого та сильного голосу я ще не чула. Але це справді співав наш син! Помітивши нашу реакцію, Андраник розгубився: «Мам, чому в тебе таке обличчя? Начебто б непогано вийшло».
— Наступного дня мене прийшли слухати сусіди, — згадує Андранік. — І так голосно аплодували, як справжній зірці! Тоді я подумав: якщо мені так добре виходить співати, може, мені… стати зіркою?
Вже ввечері син заявив мамі, що хоче співати на великій сцені та зніматися у кіно.
— Напевно, таке від своєї дитини чує кожен другий батько, — веде далі Людмила. — Я могла б не надавати цьому значення, але мені так захотілося здійснити його мрію. Черезпостійних болів Андранік майже завжди ходив сумний, часто плакав. А коли почав співати, у нього наче крила виросли. Тому я відвела сина на гурток вокалу, а сама почала шукати конкурси для дітей, які співають. Так ми потрапили до Києва на конкурс «Крок до зірок». Там син посів перше місце.
Тоді Андраніка вперше показали центральні телеканали. На одному з них маленький співак заявив, що хоч у нього немає своїх пісень, але він мріє дати сольний концерт. Здійснити мрію хлопчику допомогла місцева влада, дозволивши провести концерт у будівлі Хмельницької філармонії. Людмила пошила синові кілька костюмів, допомогла йому вибрати пісні. Але не очікувала, що на концерт прийде багато людей.
— У нас у місті не дуже шанують навіть знаменитих артистів — зал часто залишається напівпорожнім, — пояснювала Людмила. — А тут нікому невідома дитина. Але за кілька годин до концерту мені зателефонували з філармонії: «Готуйтесь. У залі буде аншлаг. Розкуплені всі квитки…» Люди ляскали синові стоячи, дарували квіти та м'які іграшки. Щоб забрати всі подарунки, нам знадобилася окрема машина.
З того часу хлопчик неодноразово перемагав у всеукраїнських пісенних конкурсах, отримав президентську премію «Зірка України». 2010 року його запросили на телешоу «Танцюю для тебе» — танцівниця Ксенія Горб та боксер В'ячеслав Узєлков вирішили виграти для хлопчика грошовий приз.
Найцікавіше почалося 2011 року, коли я потрапив на «Дитячу Нову хвилю». Мама боялася мене туди відпускати через болі в ногах, але ми таки поїхали. Я довго готувався, все добре продумав. І коли ми вже були в Артеку, у мене раптом... сів голос. Виявилося, що це була алергія на кипарис. Лікарі дали ліки, якими я мазав горло кожні п'ять хвилин. Аж занудило. Натомість голос з'явився.
— А там із ким я тільки непознайомився! - Згадує Андранік. — І з Ігорем Крутим, і з багатьма співаками. Досі іноді не вірю, що все це насправді відбувається. До речі, Бедрос Пилипович дотримався слова — відтоді регулярно дзвонить та запрошує мене на концерти. Він сказав, що мені треба гастролювати. Тож я вже виступав і в Україні, і навіть в Австрії. А нещодавно брав участь у корпоративі, де співала сама Шер!
* Після перемоги на «Дитячій Новій хвилі» Андранік Алексанян встиг побувати з концертами у багатьох європейських країнах.
Після виступу у Відні Андраніка запросили навчатися у Віденській консерваторії. Але він не зміг туди поїхати – болі в ногах посилювалися. Їхати за кордон Андранік відмовився - обстеження було дуже дорогим, а хлопчик усі свої гроші віддавав на лікування тата, у якого виявили онкологічне захворювання.
— Син не витрачав на себе жодної копійки, — каже Людмила. — «Наразі головне — врятувати тата», — повторював він. А потім мені зателефонував незнайомий чоловік: «Ви мама Андраніка? Я готовий оплатити вашому синові обстеження та лікування за кордоном. Про гроші не турбуйтеся. Я чув, що у Женеві є добрий медичний центр». Я пообіцяла цій людині, що не назву його імені. Можу лише сказати, що це олігарх із України. За кілька днів він передзвонив і сказав, що вже записав Андраніка на обстеження. Навіть не вірила, що так буває, щоб хтось просто так вирішив нам допомогти, нічого не вимагаючи натомість. «Як я можу вам віддячити? - Розплакалася я. - Все, що хочете, для вас зроблю! «Нехай ваш син буде здоровим, — сказав чоловік. - Це все що мені потрібно". Щодня молюся за здоров'я нашого благодійника. Завдяки йому ми опинилися у Швейцарії.
У Женеві на Андраніка чекали хороші новини. Лікарі сказали, що проблема хлопчикарозв'язувана. Пояснили, що Андранік постійно зазнає болю через те, що в нього стираються кістки. Виною всьому їх неправильне розташування, але це можна виправити хірургічно. Для цього потрібно зробити дві операції.
— І в мене теж, — каже Андранік. — Бачили б ви, скільки я отримав листів! Послухайте, що мені пише дев'ятирічна Ангеліна: «Дорогий Андраник! Я тяжко хвора. Як і ти, я дуже маленького зросту і більше не виросту. Раніше я весь час плакала. Але, коли дізналася про тебе, перестала. Ти такий сильний, співаєш, незважаючи ні на що. Богові це сподобалося. Він побачив, як ти намагаєшся, і прийшов тобі на допомогу. Тепер я теж буду сильною і намагатимуся. Господь це помітить та обов'язково допоможе». Я написав їй, що в неї теж буде добре…
Оперувати мене вирішили в Ізраїлі, у Тель-Авіві. На відміну від мами, я з приводу операції не хвилювався. Страшно стало вже в Тель-Авіві — коли ми приїхали, там стріляли. Уявляєте, лежимо з мамою на пляжі, як раптом сирена! Усі кинулися тікати, ми теж. Потім цей пляж обстріляли. Я бачив, як у небі одна ракета збиває іншу. Коли ми їхали до лікарні, також почався обстріл. Потім нас попередили: «Якщо чуєте звук ракети, що летить, ховайтеся в туалеті або в коридорі — подалі від вікон». Одним словом, було не по собі.
Перед операцією Андранік написав у себе на сторінці «ВКонтакте»: «Ех, от і все. Десь тижнів зо два не чекайте мене тут! Завтра о сьомій ранку я спатиму міцно-міцно! Так, наркоз він такий. Удачі мені".
— Сидячи під операційною, місця собі не знаходила, — згадує Людмила. — Так чекала на цю операцію, а тут злякалася: аби синові не стало гірше і він нормально переніс наркоз. Андраніка оперували ізраїльський та американський хірурги. Як вони мені пояснили, синові треба булопоставити місце суглоби в колінах. Його суглоби вже почали стиратися, але, на щастя, було не пізно для операції. Пізніше лікар сказав, що син «встиг застрибнути в останній вагон поїзда». Через рік навіть досвідчені закордонні хірурги вже не змогли б допомогти. Операція тривала дванадцята година. Фактично цілий день. Назавжди запам'ятаю, як із операційної вийшов хірург зі словами: «Не хвилюйтесь. Все пройшло добре".
Лікарі припускали, що кілька днів хлопчик проведе у реанімації, але менше ніж за добу його перевели до загальної палати. А на другий день після операції Андранік спробував стати на ноги.
*Андранік з ізраїльським хірургом Амосом Шиндлером (крайній праворуч), який оперував хлопця, та фізіотерапевтом Алексом
— Було боляче, звісно, — зізнається Андранік. — Але я не збирався довго лежати у ліжку. Якщо лікарі сказали, що операція пройшла добре, і я зможу ходити і навіть рости, чого сидіти склавши руки? Вставати було тяжко ще й тому, що мої ноги почали важити… по 15 кілограмів кожна! І в правій, і в лівій нозі з'явилося по 21 спиці та ще якісь залізні апаратики. Я став схожим на якогось робота з мультфільму (сміється). За десять днів після операції мене виписали з лікарні, але спиці не зняли. З ними я приїхав до ізраїльського реабілітаційного центру. Спочатку пересувався тільки на ходулях. А зараз можу обходитися без них. Поки щоправда сам ходжу тільки по 20 хвилин на день. Лікарі кажуть, що це й так велике досягнення. До речі, через ці спиці в ногах мамі довелося купити мені штани великого розміру XXL. І все ж таки через них видно мої залізяки.
«Залізки», як їх називає Андранік, за попередніми прогнозами лікарів, можна буде зняти не раніше, ніж у травні наступного року. Але найголовніше, що проведенаоперація вже дала результат. За останні два місяці хлопчина виріс на цілих 18 сантиметрів! Завдяки вправам та терапії ще до операції Андраніка вдалося «витягнути» до 132 сантиметрів. А зараз його зростання – 150 сантиметрів. Задоволений своїми досягненнями співак майже щодня викладає у соцмережі свої фотографії. «Якщо помітили, мене ще трошки „витягли“, – пише він. - І це лише початок".
— Для мене 150 сантиметрів — це вже дуже багато! - Зізнається Андранік. — Тепер сам себе не впізнаю. Думаю: невже це я такий високий? Раніше, підходячи до ростоміру, тільки засмучувався.
— Ми щодня надсилаємо нашому татові фотографії, — усміхається Людмила. - Він теж не може натішитися: "Андраник, невже це ти?" Син вам цього не скаже, але йому непросто. У нього все ще болять ніжки, особливо вечорами. Знімаємо біль за допомогою грілки. Наразі лікарі вчать сина тримати рівновагу, ні на що не спираючись. Призначають процедури, що стимулюють зростання.
— Але ми не впадаємо у відчай, — каже Людмила. — Те, що синові зробили операцію і він виріс на 18 сантиметрів, — це вже диво, про яке ми не могли мріяти. Тому я вірю, що й надалі все буде добре, і нам не доведеться переривати реабілітацію. До речі, у Віденській консерваторії, куди запросили Андраніка, його погодилися чекати стільки, скільки потрібно. Тож якщо все піде добре, син зможе там вчитися.
— Це моя друга мрія, — підтверджує хлопець. — У мене їх дві: вирости та завжди співати. Як же я скучив за своїми виступами, по сцені... Весь час хочеться співати. Але мама не дозволяє – каже, що після такого наркозу треба зберегти голос. Сподіваюся, скоро я все-таки заспіваю своїм лікарям. Хочу влаштувати для них справжній концерт.