Вейтангур (Міронова Кіра)
Завжди я весело сміялася, будь-якою причиною бавилася. Бажати, мріяти і співати любила, І багато чого собі не уявляла.
Але в серці темрява до мене прокралася, І мною бездумно покарався Все світло, що в серці я зберігала; На всіх образу причаїла.
Мені було боляче - я терпіла, Коли втрачала - я сумувала. І тут посміла я закохатися. Як я могла так оступитися?!
Любов вейтангур* мій затупить, Вона мій дух зовсім замучить, І під кінець навіки забуду, Для діви Темряви любов - паскуда.
Вейтангур, друже мій безсердечний, мій вік промчав швидкоплинно. Востаннє прийми подарунок, Як сонця світло він був мені яскравий.
Визволи мене від цього болю, Врятуй і вирви з цієї ролі! Я краще в серце меч встромила б, Чим із почуттям до хлопця звернулася.
Адже Темрява не дасть йому свободи, зі мною він багато б крові пролив. А я бажати йому не смію Друку Смерті темної сліду.
Вейтангур, друже мій невтішний, Я не зможу терпіти біль вічно. Мій дух вбери, підсиливши хватку, Встромся в плече ти мені крадькома.
Залиш її в темряві туману, Вибач, що йду так рано. Тобі я більше не господар. А світло в душі зараз таке славне.
О, боже, чи пробачиш гріхи? Чи пробачиш крові виснаження? Ах, ні. Та мені його не треба. Прощавай душа, прощай вейтангур.
_____________________________________________ * ВейтАнгур - примарний меч, створений з повноцінної Темряви. Звичайно, затупитися він не може, але героїня має на увазі приказку народу Темряви: "Кохання хвилює серце. Тривожне серце тупить клинок".