З «Метаморфоз» (скорочено) – Публій Овідій Назон

Чотири покоління людські (І, ст. 89-150)

Перше відроддя було золоте: без бича і спонукання,

З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність.

Страти і страху не знало. Погрозливий слово закону

Ще не читалося на мідній таблиці, і народ не боявся

Вирок почути судді, без суду та опіки безпечний.

Сосни з гірських вершин ще не сходили вниз на потоки,

Щоби легким кораблем відвідати невідомі землі.

Жодні надмор'я чужі не манили щасливого народу.

Стіни, глибокі рови ще були для міст поясами;

Проста труба та викручений ріг не співали до бою;

Меч та шолом не служили нікому. Без зброї, без війська

Мирні народи жили в непорушному і полюблятимемо дозвілля.

Щедра земля в мисливство, ще не знаючи пут обов'язків,

Ралом не ткнута залізним, не поранена ще бороною,

Гойній приносила дар, їжу, легку та корисну.

Люди збирали тоді дику вишню та суниці по горах,

Терен із занозистих віт, шовковиці стиглі ягоди

І жолуді, впустило Юпітера1 розлоге дерево.

Вічна стояла весна, і ніжним подихом зефірі2

Пестили колір лучний, пишався і ріс, самостійне.

Втім, і неорану лан половів - нахилявся хлібами,

І, не лежавши в пару, наливав стиглі колоски.

Річки текли молоком, струменіли скрізь нектаром річки,

й темнолисті дуби велися золотими медами.

З того ж часу, як застелив Сатурна3 в Тартар4 темничний,

Влада Юпітер зайняв, то вже срібна пора, і настала,

Гірше від золота, але цінніше за темну мідь.

Володар новий сколотив цілорічний Сатурнову Весну,

Літо додавши до неї, неспіву осінь і зиму,

І на четверодіб літній кругобіг поділивши.

Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки,

І від холодних вітрів крижані повисали бурульки.

Вперше тоді знадобилися будинки; будинки знайшлися

У укриттях печер, у кущах верболозу, поплетених ликом.

Вперше Цереріним5 зерном засіяно родючу ниву.

І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба.

Третя епоха – мідяна – за срібною швидко настала;

Народ войовничий, суворої вдачі, до зброї бажаючий,

Але ще не злочинний. Остання порода – залізна.

Так як настала епоха гіршої тієї породи,

Відразу з'явилася Образа, пройшли Чесність і Правда;

Хитрість, Брехня та Підступство посіли їхнє місце спорожніли;

Зрада прийшла і Насильство, жадібність на гроші та статки;

Виплив на море плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний.

Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно,

Зараз хвилею невідомої помчали у світи кораблями.

Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне світло,

Зараз пройшов землемір, пилок та межі поклавши.

Стали від неї тепер вимагати не лише ужинків,

Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.

У надра, у глибини підземні йдуть; від стігійської хвилі6

Видобувають скарби, бід початок;

Вийшло залізо на світ і Золото, ще шкідливіше,

Вийшла на люди Війна, харчується ними і вирує,

У хижих, кривавих руках брязкачу стискаючи зброю.

Народ мерзить з грабежу, на зятя не звіриться тесть вже,

Гість на господаря - і братнє кохання змарніло;

Жінка загрожує чоловікові, що бореться на жінку.

Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом;

Син нетерплячий про смерть батька дізнається у ворожки.

Нікне Благочестя і Віра, і діва небесна Астрея7

Землю, сплямовану кров'ю, остання з богів залишає.

1 Юпітер - у римлян бог неба, цар богів, ототожнювався з грец. Зевсом. Священне дерево Юпітера – дуб.

2 Зефір – бог західного вітру.

3 Сатурн - одне із найдавніших римських богів; грецький Кронос.

4 Тартар - іноді ототожнювався з Аїдом; найглибше та найпохмурніше місце у підземному царстві.

5 Церера – богиня хліб у римлян; Церерине зерно – хлібне зерно.

6 Хвилі Стіксу - річки в підземному царстві.

7 Астрея – у греків богиня Справедливості, що жила серед щасливих людей золотого віку. Потім людська зіпсованість змусила Астрею залишити землю і піднестися на небо, де вона стала сузір'ям Діви.

---