12.5. Імунокорекція
При імунодефіцитах для профілактики інфекційних хвороб, що виникають, використовують хіміотерапію і хіміопрофілактику. Дітям із тяжкими комбінованими імунодефіцитами призначають антибіотики вузького спектру дії. Такий курс хіміотерапії може тривати роками.
З метою відновлення функціональної повноцінності імунної системи застосовують замісну терапію – введення
препаратів імуноглобулінів, пересадка ембріонального тимусу та кісткового мозку.
Для активації або супресії (придушення) імунної системи застосовують специфічні та неспецифічні препарати та методи впливу, за допомогою яких проводять і ммунокорекцію.
Імуномодуляціяабоімунокорекціяє розділом клінічної імунології, що вивчає способи та методи профілактики та лікування хвороб або станів (імуно-дефіцитів), пов'язаних з порушенням функції імунної системи.
Препарати, що впливають на імунний статус та застосовуються для імунокорекції називають імуномодуляторами. На сьогодні відомі сотні імуномодуляторів, що застосовуються в медицині. Всі імуномодулятори можна підрозділити за вектором, тобто за напрямом та характером впливу на імунітет (табл. 12.5).
Стимулюючу та супресорну дію, як активну, так і пасивну, як специфічну, так і неспецифічну, можуть надавати імуномодулятори різної природи та походження, далеко віддалені один від одного за хімічною природою та джерелом отримання. Виділяють ендогенні та екзогенні імуномодулятори. До ендогенних відносяться речовини, що синтезуються самим організмом і беруть участь тим чи іншим способом в імунному процесі, а до екзогенних - чужорідні для організму речовини, що надходять ззовні. Класифікація імуномодуляторів за природою та походженнямпредставлена у табл. 12.6. До ендогенних імуномодуляторів
відносяться всі імуноцитокіни, імуноглобуліни, інші імунореагенти, що беруть участь у специфічному та неспецифічному ланках імунітету. Ендогенні імуно-модулятори є гомологічними, генетично нечужорідними для організму, оскільки вони відносяться до природних та необхідних регуляторів процесів імуногенезу в нормі. До екзогенних імуномодуляторів належать речовини органічної та неорганічної природи, а також складні речовини невстановленого складу, здатні впливати на імунну систему. Всі екзогенні імуномодулятори чужорідні для організму, тому що вони не зустрічаються в організмі, не синтезуються ним і можуть потрапляти в нього тільки ззовні спонтанно або «навмисно» у вигляді профілактичних та лікувальних препаратів.
Незалежно від природи та джерела походження ендогенні та екзогенні імуно-модулятори надають як стимулюючий, так і супресорний, як специфічний, так і неспецифічний вплив на імунну систему. Деякі з ендогенних імуномодуляторів отримані за допомогою генної інженерії і вже застосовуються в клініці (див. гл. 6). Рівень розробки ендогенних імуномодуляторів в Україні представлений у табл. 12.7.
Імуномодулятори розрізняються за механізмом на імунну систему. Одні з них впливають переважно на В-систему (наприклад, пептиди кісткового мозку),
інші - на Т-систему (наприклад, пептиди тимусу), треті - на систему А-клітин (наприклад, Л ПС), а четверті надають комбіновану дію на Т-, В-і А-систему (наприклад, мурамілдіпептид та його похідні) . Немає імуномодуляторів, що вибірково діють тільки на якусь одну систему імунітету. Однак кожному імму-номодулятору, крім загального комбінованого впливу на імуннусистему, притаманна переважна дія на певну ланку імунного процесу. Одні з них діють головним чином на стовбурову клітину кісткового мозку, інші - на диференціювання імунокомпетентних клітин, треті - на синтез імуноглобулінів, четверті - на фагоцитоз або інтерфероноутворення, і т. д. Класифікація імуномодуляторів за механізмом дії представлена в табл. 12.8. Звичайно, така класифікація повинна бути пов'язана з класифікацією первинних та вторинних імунодефіцитів, що базується на механізмах та причинах, що лежать в основі порушень функцій імунної системи і на які, у разі імунокорекції, слід впливати за допомогою імуномодуляторів.
Мета оптимальної імунокорекції - спрямований вплив на здатність організму до імунної відповіді, тобто на активацію або пригнічення активності імунної системи в залежності від показань. Наприклад, для створення імунітету до збудників
Таблиця 12.6. Класифікація імуномодуляторів за природою та походженням
(природні імунобіореагенти організму)
(чужорідні, невластиві організму)
1. Імуноцитокіни: інтерлейкіни, інтерферони, пептиди тимусу, кісткового мозку, фактор некрозу пухлини, кейлої
1, Речовини органічної природи: білки, ліпіди, нуклеїнові кислоти, нуклеопротеїни. ліпополі-сахариди, полісахариди та інші речовини тваринного, рослинного, мікробного походження та синтетично отримані
2. Імуноглобуліни (полі- та моноклональні, аутоантитіла, абзими, аутоантигени)
2. Речовини неорганічної природи: мінеральні колоїди (гідроксід алюмінію, фосфат алюмінію та ін.), розчинні сполуки (хлористий кальцій, алюмінієві галун), кристалоїди (активоване вугілля, кварцовий)порошок), мікронутрієнти
3. Імунореагенти, що беруть участь в імунному процесі (комплемент, ферменти, захисні білки сироватки крові, гормони)
3. Складні речовини: ад'ювант Фрейнда, бактеріальні клітини, молоко, поєднання ліпідів з мінеральними сорбентами та ін.
інфекційних хвороб імунну систему активують за допомогою вакцин, а пасивний імунітет створюють введенням сироваток чи імуноглобулінів. При алергічних станах та деяких імунопатологічних процесах необхідно придушити імунну систему, тому застосовують імму-
нодепресанти. Вони застосовуються при трансплантації органів і тканин. Особливого значення набуває антигенспецифічна стимуляція або супресія. Оскільки клініці існують певні обмеження, основним підходом до лікування залишається неспецифічна корекція.
Таблиця 12.X. класифікація імуномодуляторів за механізмом дії з урахуванням механізму розвитку первинних та вторинних імунодефішпів
1.Дія (активуюча або супресорна) на гуморальну ланку специфічного імунітету
На стовбурову клітину кісткового мозку
На диференціювання та дозрівання В-лімфоцитів
На синтез імуноглобулінів різних класів
На рецепторний апарат В-лімфоцитів
На афінітет та авидність імуноглобулінів
На синтез імуноцитокінів спрямованої дії
2.Дія (активуюча або супресорна) на клітинну ланку специфічного імунітету
На стовбурову клітину кісткового мозку
На диференціювання та дозрівання Т-лімфоцитів
На активність субпопуляцій спеціалізованих Т-лімфоцитів
На взаємодію Т-лімфоцитів із клітинами-мішенями
На кооперативні взаємини Т-лімфоцитів з В-лімфоцитами та А-клітинами
На синтезімуноцитокінів спрямованої дії
3.Дія на неенецифічну ланку імунітету
На активність фагоцитозу моноцитів
На систему інтерферонагенезу
На синтез комплементу
На активність ферментів, насамперед лізоциму
На синтез неспецифічних захисних білків сироватки крові
на активність гормональної системи
4.Комбінована дія на гуморальну, клітинну та неспецифічну ланки імунного процесу 5. Дія, що координує роботу імунної системи
На центральну та периферичну нервову системи, а також на ендокринну систему, яка відіграє роль у регуляції діяльності імунної системи
На центральні органи імунної системи (тимус, кістковий мозок)
На окремі ланки імунного процесу та кооперацію імунокомпетентних клітин
На обмінні процеси в імунокомпетентних клітинах та синтез імуноцитокінів
Можлива модуляція при досягненні імуносупресії або імуностимуляції значною мірою залежить від особливостей імунної відповіді. Зважаючи на складність міжклітинних взаємин імуносупресія, впливаючи і на чутливі клітини-супресори, може дати імуностимулюючий ефект. З іншого боку, деякі активні фактори тимусу шляхом активації клітин-супресорів викликають стан, який можна віднести до імуносупресії.
Загальним принципом імунокорекції є її проведення на тлі повноцінного харчування, прийому вітамінних препаратів, мікро- та макроелементів. Деякі з них мають імуномодулюючу дію, що необхідно співвідносити з характером імунних порушень у пацієнтів. Важливим
компонентом імунокорекції є використання ентеросорбентів, що виводять з організму солі важких металів, АГ, радіонукліди,нітрати та нітрити. Принципи імунокорекції наступні:
Імунотерапію застосовувати лише після визначення стану імунної системи, тобто імунного статусу, та виявлення недостатнього функціонування ланки імунітету.
Імунотерапію обов'язково призначати при порушення імунного статусу, що супроводжуються клінічними симптомами.
У процесі імунотерапії слід стежити за станом імунного статусу у поступовій динаміці.