Антонен Арто
Щоб жити, Треба бути кимось, Щоб бути кимось, Потрібна КІСТКА, Треба не боятися показувати кістку І втрачати при цьому м'ясо.
Антонен Арто
Арто вірив, що кожне народження рівносильне вбивству.
Хто я? Звідки йду? Я – Антонен Арто і кажу це і знаю як це сказати зараз ви побачите як моє нинішнє тіло вибухає розлітається на шматки і створюється знову у десяти тисячах своїх проявів нове тіло у якому ви ніколи мене не забудете.
Після невдалої поїздки до Ірландії, звідки Арто депортували на кораблі як persona non grata, через дивну історію про напад на нього членів екіпажу, почався період поневірянь психіатричними клініками. В окупованій нацистами Франції через брак продовольства для хворих у клініках він втрачає вагу, зуби і передчасно стариться. Під керівництвом доктора Гастона Фердьєра, якого Арто ненавидітиме до кінця життя, починає малювати. Його малюнки доктор Фердьєр розцінював лише як матеріал для досліджень, що не представляє художньої цінності. Крім того, лікар призначив Арто кілька десятків тортур електрошоком. Ненависть до Фердьєра та каральної психіатрії загалом відкрито читається у творчості Арто. Вона, наприклад, підштовхнула його до написання книги про Ван Гога “Самовбивця суспільства”, він відчував спорідненість їхніх страждань. В останні роки життя Арто записував авангардні радіовистави, в яких використовував власний крик, монотонні барабани та ксилофон. Він страждав на рак, втратив рамки у зловживанні наркотиками, і помер на самоті від передозування хлоральгідрату.
Справжнє визнання Антонен Арто отримав посмертно. Його вплив помітний у мистецтвах епохи постмодернізму, особливо у театрі. З його біографією та роботамиварто ознайомитись усім любителям контркультури. Стівен Барбер, історик і кульутролог, пише про життя та творчість Арто глибоко та доступно. Добротний нон-фікшн.