Банківська криза в Італії - системний шок для ЄС, Хто в курсі
Італійська банківська криза загрожує призвести до масового банкрутства банків країни, наслідки цього процесу стануть відправною точкою для початку повномасштабної економічної кризи, частково спровокованої жорсткими вимогами Євросоюзу.
По суті, позиція Євросоюзу полягає в тому, що ЄЦБ та центробанки країн-учасниць не можуть провести рекапіталізацію банків – вливання грошей, щоб зберегти їхню платоспроможність.
Правила ЄС забороняють Італії задіяти свої державні кошти, щоб убезпечити інвесторів та акціонерів банків від збитків, лише якщо немає ризику «екстраординарного» системного шоку. Швидше за все, ЄС дотримуватиметься процедур bail-in.
Теоретично вона має на увазі забезпечення чесної конкуренції та стабільності у фінансовому секторі у всій єврозоні. Ця процедура захищає країни, як-от Німеччина, від витрачання коштів на банкрутства банків в інших країнах. Також вона запобігає запуску ЄЦБ «друкарського верстата» для порятунку банків, що дозволяє знизити ризики різкого зростання інфляції.
Зараз ризик стрибка інфляції малоймовірний, проте, її обмеження, як і раніше, є інституційним принципом ЄЦБ. І контроль за національними витратами банків накладає фінансову дисципліну на країни, які прагнуть провести процедуру bail-out (порятунок за рахунок платників податків) не лише для банків, а й для пакетів акцій інвесторів, які втратить свої інвестиції у разі краху банку.
Хто платить у разі банківського краху?
Питання наступне: хто вважається інвестором? На думку ЄС, інвесторами є вкладники, якщо банк згоден на такий обмін. Процедура bail-in потенційно можезастосовуватися до будь-яких зобов'язань установи, не забезпечених активами чи заставою.
Є страховка, і є правила ЄС зі страхування вкладів, однак у масштабах ЄС не існує системи страхування вкладів, оскільки країни-кредитори не хочуть брати на себе відповідальність за банкрутства банків в інших країнах. Це означає, що перші 100 тис. євро на вкладах перебувають у безпеці, тому вони не можуть бути вилучені. А будь-яка сума, яка перевищує цю, може бути вилучена.
Зі сторони може здатися, що 100 тис. євро — велика сума. Але якщо подивитися на це з погляду професіонала, який відкладав все своє життя на пенсію, ця сума вже не видається суттєвою. А за нинішніх процентних ставок, навіть банківський рахунок з мільйоном євро не принесе достатній дохід.
Ідея bail-in стирає різницю, яка стала основою для європейської та американської банківської системи після банківської кризи 1920-х і 1930-х років. Ощадний рахунок має бути безпечним для ваших заощаджень чи оборотного капіталу. Вкладник платить за безпеку за дуже скромних відсоткових ставок. На відміну від цього, інвестор несе великий ризик і бере на себе відповідальність за фінансові показники інвестицій. Банк є установою, яка є альтернативою ризикованіших інвестицій.
Наслідки застосування процедури bail-in можна було спостерігати під час банківської кризи на Кіпрі. Стверджуючи, що кіпрські банки неофіційно тримали українські гроші для відмивання, Німеччина наполягала на процедурі bail-in. Так, звичайно, в кіпрських банках були українські гроші, проте були там і пенсійні рахунки британських експатріантів, які вийшли на пенсію на Кіпрі та рахунки кіпрських підприємств. Результат виявився плачевним.
Гроші, які були завбачливо покладені в банк - принаймні вкладникам здавалося, що це було завбачливо - виявилися втрачені, як тільки вкладники дізналися, що їх розглядали як інвестори. Працівникам готелю, наприклад, не платили протягом місяця, потім видали половину заробітної плати. Готелі втратили свої інвестиції в банках не зрозумівши, що вони були інвесторами і не маючи шансів на те, щоб сприяти успіху банків, мимоволі зазнаючи їхнього провалу.
Ця стратегія має величезний побічний ефект. Вона збільшує можливість тиску на банки, особливо великих вкладників. Щойно стає відомо, що інвесторами є вкладники, а не кредитори, і що їхні активи буде конфісковано, щоб виплатити борги, банк втрачає статус безпечного притулку. Чим більше вкладник переконуватиметься в тому, що його розглядають як інвестор, тим більше він поводитиметься як інвестор. Розуміючи, що його рахунок у банку схильний до реального ризику, вкладник виведе свої гроші за першого ж натяку на ризик. Це збільшить відтік вкладників та призведе до розпаду.
Американський підхід до банкрутства банків
Американський підхід до банківської кризи 2008 року полягав у тому, що низка компаній і банків виявилися «надто великими, щоб зазнати краху». І ця концепція працює на багатьох рівнях. По-перше, федеральний уряд гарантував, що у Федеральної корпорації зі страхування вкладів США достатньо коштів, щоб покрити всі гарантії. Щодо щедрих гарантій FDIC, мабуть, виявилося замало, щоб упоратися з кризою. FDIC представляє страховку вкладів у розмірі $250 тис. фізичним особам та $500 тис. - подружнім парам. Крім того, він забезпечує ту ж суму в тому самому банку на рахунках різних типів.
Отже, якщо хтось має особистий рахунок, невеликий корпоративний рахунок та пенсійний рахунок, він міг би мати $750,000 у вигляді гарантій у тому самому банку. І якби він мав більше грошей, він міг відкрити рахунок в іншому банку. Федеральний уряд готовий створити FDIC всі умови для цього.
Американський підхід також включав процедуру вливання капіталу в банки, щоб гарантувати виконання банками виплати боргів. Це захищені зобов'язання між фінансовими інституціями. Він також захищає індивідуальних вкладників. Якою б недосконалою була система управління банком, була гарантія того, що не лише міжбанківський борг міг бути безпечним, а й вкладників розглядали саме як вкладників, а не як інвесторів.
Все це знижувало ймовірність того, що вкладники запанікують та захищало від політичної та економічної кризи, до якої може призвести процедура bail-in.
Це стало можливим тому, що США є єдиною країною з інтегрованою системою. Техаци можуть не дуже радіти з того, що їхні кошти йдуть на стабілізацію ситуації в банках у Каліфорнії, однак, для Техасу немає іншого систематизованого способу виходу з цієї системи.
Європейські країни, незважаючи на гучні обговорення питань інтеграції, насправді не інтегровані. Італія не пов'язана з проблемами Німеччини, проблеми Італії не є проблемами Німеччини. Немає загальноєвропейської системи страхування вкладів, оскільки не має відповідальності на рівні ЄС. Також немає, крім єдиної валюти, інших коштів у розпорядженні ЄЦБ, доступних Італії. І, нарешті, європейський дух індивідуалізму створює перепони найбільш вразливих класів суспільства.
Почуття вразливості у стратегії bail-in має два ефекти на людей. Один із них – зрушення у структурі заощаджень.Деякі з них можуть вирішити, що якщо заощадження – інвестиції без захисту, то можна піти на фондові ринки. Проте ризик на цих ринках високий. Також вони можуть вирішити, що краще зберігати гроші в золоті або вдома під подушкою. І наслідки цього також будуть відчутними.
Але найбільший наслідок має політичний характер. Якщо пенсіонери та інші громадяни втрачають свої заощадження, а також малі та середні підприємства не можуть платити своїм співробітникам, політичні наслідки можуть вплинути на всю Європу. Добре, якщо ця стратегія спрацює, щоби стримати кризу в Італії. Але якщо все виллється у панічні настрої? А це цілком можливо! Тоді наслідки від цього кроку будуть відчуватись протягом тривалого часу.
Потенційно руйнівний вплив стратегії ЄС bail-in є ознакою системної нестабільності, що охопила область, яка є батьківщиною 5 млрд. з 7 млрд. людей, які проживають на нашій планеті.