Баскетбольний м’яч замінив дівчинці ноги, а завзятість і плавання допомогли досягти успіху.
Отримуйте на пошту один раз на добу одну статтю, що найбільше читається. Приєднуйтесь до нас у Facebook та ВКонтакті.
Коли трапилося нещастя, Кіан Хонгуан (Qian Hongyan) тільки-но виповнилося чотири роки. Її збила вантажівка прямо поряд з її домом у провінції Юньань. Коли дівчинку доправили до лікарні, лікарі не були впевнені, чи вдасться врятувати життя крихти. Після важкої операції Кіан залишилася живою, проте їй довелося заплатити за це страшну ціну - обидві ноги дівчинки були повністю ампутовані.
Батьки Кіану були малозабезпеченими і тому не могли дозволити собі придбати для дитини протези, не кажучи вже про дорогу реабілітацію. Не знаючи, як ще вчинити, дідусь Кіан розрізав баскетбольний м'яч так, що дівчинка змогла помістити нижню частину свого тіла усередину м'яча. А за допомогою звичайних старих ручок дверей Кіан змогла пересуватися по підлозі.
Тоді про Кіан дізналася вся країна – місцеві газети написали про бідну дівчинку, яка переміщалася за допомогою баскетбольного м'яча. Дівчинку прозвали "баскетболісткою," та історія надихнула тисячі інвалідів Китаю не здаватися. У Китаї не прийнято обговорювати проблеми інвалідів, але ця історія набула широкого резонансу. Для самої Кіан це також стало поворотною подією у житті. На ім'я дівчинки надійшли пожертвування, і Кіан змогла вирушити до Пекіна, щоб приміряти свої перші протези.
Завдяки пожертвуванням, Кіан також змогла здобути початкову освіту. Щоб здобути освіту далі, потрібні були нові кошти, а їх сім'я Кіан не мала - її батьки працювали звичайними фермерами і жили дуже скромно. Тому Кіан повернулася додому, але замість того, щоб зневіритися, вона вирішила використати всі шанси, які їйнадає життя. У своїй провінції дівчинка знайшла щойно організовану групу, де тренували плавати людей з обмеженими можливостями.
Плавати для Кіан було важко: "Мені доводилося займатися набагато старанніше і більше, ніж решті дітей. Мені здавалося, що просто не існує такої можливості, щоб я могла просто триматися на воді, я постійно захлиналася," - розповідає Кіан. Але вона не здавалася. Рік за роком вона продовжувала ходити на заняття з плавання, і вже у 2009 році дівчинка знову з'явилася на заголовках місцевих газет - цього разу тому, що вона здобула одну золоту та дві срібні медалі на Паралімпійських змаганнях. Наступного року Кіан виборола ще три срібні медалі.
У 2011 році, прямо напередодні змагань, дідусь Кіан помер. Для дівчинки це був сильний удар. У той рік вона змогла вибороти бронзову медаль, але цього було недостатньо, щоб залишатися в команді. Почуваючись програною, Кіан почала уникати публіки і повернулася до будинку до батьків. Їй знадобився деякий час, щоб прийти до тями і знову ступити на складний шлях до завоювань нових вершин. У 2014 році Кіан виграла 100-метровий заплив на місцевих Паралімпійських іграх у Юньнані. Дівчинка не здається, і не має наміру бути тягарем батькам або скаржитися на долю. Адже незважаючи на те, як сильно її обділила доля, саме собою життя - це вже чимало.