Бі-бі-сі, Проекти, Думка допомога - не вирішення проблем Африки

проекти

Коли удар цунамі чи чергова війна спричиняє хвилю біженців, постраждалі можуть використати допомогу для того, щоб знову стати на ноги. Гуманітарна допомога завжди буде потрібна в тих районах, де трапляється лихо.

Але свідчення того, що така допомога здатна трансформувати цілі країни та витягти з бідності мільйони, не надто переконливі. Насправді вона може лише прискорити процес, що вже триває.

Коли ми бачимо сцени поневірянь, що переживають африканці, ми думаємо, що можемо все змінити на краще, надіславши їм гроші. Але якби така допомога працювала, то Африка вже була б процвітаючою.

Однак, незважаючи майже на трильйон доларів, який континент отримав з часу параду незалежності 1960-х, багато африканських країн сьогодні у гіршому стані, ніж тоді. Бпробільша частина цих грошей була витрачена "зовнішніми керуючими", які не радилися з африканцями і мало що розуміли в їхніх потребах.

Сьогодні континент є кладовищем занедбаних проектів: колодязі там, де немає води, заводи без підведених до них транспортних шляхів, дороги, які ніхто не обслуговує.

Однак прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер та міністр фінансів країни Гордон Браун пропонують подвоїти допомогу Африці, обіцяючи новий план Маршалла, як той, завдяки якому Америка витягла Європу з розрухи після закінчення Другої світової.

1945-го в Європі був мир - і армія дисциплінованих та кваліфікованих робітників, готових приступити до відновлювальних робіт. Все, що тоді було потрібне, - це гроші.

Африка багата на ресурси, але обібрана нечесною політикою, в тому числі і нашою політикою.

Африканські національнідержави, які втиснули традиційні спільноти у межі штучно освічених країн, так і не змогли запропонувати самим собі скільки-небудь ефективних урядів. А без них неможлива побудова працездатних систем освіти та охорони здоров'я.

думка

Ті африканські країни, які добре управляються - ПАР або Ботсвана, наприклад, - допомоги не потребують.

На іншому кінці спектру - такі країни як Сомалі та Демократична Республіка Конго, які зазнали краху як національні держави і досі не мають працездатної влади. Допомога типу плану Маршалла тут безглузда.

Ті, що в середині списку – Мозамбік, Танзанія чи Уганда – вже сьогодні близько 50% доходної частини свого бюджету забезпечують за рахунок іноземної допомоги. І це ставить їх у більш залежне становище від західних донорів, ніж у колоніальні часи.

Допомога створює та підтримує нерівноправні відносини. Розмови про партнерство – це фальш.

Як сказав мені один західний дипломат, який працює в Африці, "нам подобається, коли їм переходить керування програмою, але ми маємо на увазі, що це наша програма. Ми не любимо, коли у них з'являються власні думки".

Не зрізуючи кутів

Індустрія гуманітарної допомоги розвивається за власними законами.

Бпробільша її частина витрачається у самих країнах-донорах - як оплати консультаційних послуг чи товарів. Реципієнт таким чином потрапляє у залежність, позбавляється можливості спиратися на власні сили – і зрештою обурюється.

Це не короткий шлях до розвитку. Змінити Африку можуть лише африканці.

Держави повинні збільшити податки і витрачати їх продуктивно, щоб їх країниотримали поштовх до розвитку.

Коли державні інститути працюють на те, щоб допомагати народу та економіці, тоді може бути необхідність у допомозі - на короткостроковій основі, але доти, доки не з'явиться ефективна система на місці, доки не виникне справжнього бажання працювати, допомога буде йти в пісок.

Люди з боку можуть організовувати хороші проекти – такі як програма імунізації, наприклад, – але загальний процес розвитку можуть здійснювати лише самі африканці.

Давати гроші, звичайно, приємно, але є й найкращі способи допомагати Африці.

Ми маємо переконати політиків у необхідності створення чесної системи торгівлі. Нинішня теорія і практика як в Америці, так і в Європі не дають африканцям можливості самим заробляти на життя в цьому світі.

Ми повинні припинити сільськогосподарські субсидії, які розмивають ціни, призводять до завезення в Африку дешевих продуктів та до руйнування тамтешніх фермерів.

Ми маємо знизити тарифи та торговельні бар'єри, щоб Африка могла торгувати не лише сировиною, а й продуктами переробки.

Ми повинні припинити заохочувати відтік мізків з Африки, покласти край полюванню за найосвіченішими та найталановитішими представниками континенту, якими заповнюємо дірки на Заході.

Британський уряд має також щось зробити з потоком зброї, що прямує до Африки. Зброя, яка вбиває в африканських війнах, може бути, і не вироблена в Британії, але дилери зброї сидять у Лондоні, і їхня діяльність багато в чому не регулюється жодними законами.

І ще Лондон став пральною, в якій відмиваються гроші, бо в Британії одна з найслабших у сенсі перевірки капіталів банківських систем у світі.

Ми повинні ставитись до вкрадених грошей так само, як донаркодоларам або засобам, за рахунок яких фінансується тероризм.