Чи є незалежні ЗМІ у РФ
Чи є незалежні ЗМІ у РФ?
No media source currently available
Журналістів турбує те, що «достукатися» до української медіа-аудиторії стає дедалі важче
Однією з найбільш тривожних тенденцій у нинішньому українському суспільстві представники ЗМІ називають те, що Інтернет поступово перетворюється на вільний – на регульований.
Інтернет-проект «Медуза» – приклад успіху журналістики, яку самі співробітники вебсайту характеризують як «незалежну та пояснювальну». Головною загрозою для будь-якого джерела інформації вважають ізоляцію від читацької аудиторії.
«Люди в Україні дивляться українське телебачення, і у них немає альтернативи. На жаль, у середньостатистичних українців погано з іноземними мовами, не знаю чому, але це не означає, що альтернативні джерела не повинні звертатися до них рідною мовою, – каже Ілля Красильник, видавець проекту Meduza.io. – Навпаки, це потрібно робити, якщо ви хочете до них достукатися».
Нинішню штаб-квартиру в Ризі було обрано просто тому, що Латвія – це близько розташована до України країна, в якій як закони, так і розцінки дозволяють іноземцям налагодити виробництво швидко і малими коштами. Коли проект було запущено півтора роки тому, у штаті видання було лише 20 осіб.
Весь цей успіх, кажуть засновники сайту, досягнуто завдяки кільком принципам, включаючи використання лише перевірених фактів та оперативне розміщення матеріалів. При цьому їх має бути не якнайбільше, а навпаки, менше, щоб це були найбільш затребувані теми.
«У нас успішно виходить експериментувати. Наразі ми робимо речі, про які рік тому і не підозрювали, а це найголовніше, – каже Красильник. -Дуже погано, коли все прораховується на рік уперед. Медіа так не працюють: ти маєш постійно робити щось несподіване. Поки це у нас виходить – це буде цікавим».
«Якщо поставити суворе запитання: чи є свобода слова в Україні? – Так, вона є, але у досить вузьких межах, – розмірковує Нателла Болтянська, телеведуча журналіст. – Наприклад, існують засоби масової інформації, такі як “Грані”, “Каспаров.ру”, але вони фактично заборонені без суду, на відміну від періоду 70-х років. Тоді звинуватити у поширенні свідомо неправдивих відомостей можна було лише на підставі рішення суду, а зараз цього ніхто не потребує. З іншого боку, наявність та багатство інтернету дозволяє практично будь-яку подію відстежити повною мірою, як то кажуть, “онлайн”. І той факт, що споживач цієї інформації зараз досить до неї байдужий, мене особисто наводить на думку про те, що справи сумно».
Як вважають журналісти «Ехо Москви», «Нової газети», «Комерсанта» та інших видань, Кремлю теж потрібне альтернативне джерело інформації, з політичних міркувань. Для режиму Путіна – це добрий піар, якщо він може продемонструвати наявність опозиції. На жаль, як аудиторія, так і вплив цього опозиційного ешелону в Україні стають дедалі більш обмеженими.