Чи потрібна нам наука про мову
Канак-шпрак* йде у наступ
Фундамент німецької мови дає тріщини. Не тільки в розмовній німецькій, а й у текстах офіційного характеру граматика починає кульгати, і цей процес іде все далі. Прикладів скільки завгодно: ми «потребуємо точного апарату регулювання» ("bedarf es einem präzisen Regulierungsapparat"), "довіряємо за вчителя" ("Vertrauen für den Lehrer"), виникає "суперечка з сусідами" ("Streit mit den Nachbar"), хтось "відраджує" ("ratet ab"), виплати "підвищуються" ("werden erhebt"), а ввечері "ми йдемо дискотека". Плутанина в відмінках, порушення відмінювання дієслів, невірна постановка прийменників та інші помилки створюють враження повільної ерозії всієї системи мови.
Журналісти, які займаються проблемами мови, різко критикують посилення розкладання мови, їх поради про те, як правильно говорити, користуються великою популярністю.І хоча професійна спільнота вчених-мовників вважає ці тривоги алармізмом, засуджуючи подібну муштру як шкільну напівутвореність, але й вона констатує, що зміни в мові залишили свій колишній равликовий темп і стрімко набирають швидкість.Багато з тих порушень у мові , які ми спостерігаємо сьогодні, роблять очевидними тенденції, що виявилися вже кілька століть тому: поступовий розпад та спрощення індонімецьких мов. Крок за кроком вони переходять від «синтетичного» до «аналітичного» типу. Граматичні значення дедалі більше знаходять своє вираження не всередині самого слова (наприклад, через закінчення), а виражаються через описи та допоміжні слова. Словосполучення «будинок мого батька» («Haus meines Vaters») перетворюється на «будинок від мого батька» („Haus von meinem Vater“) і, нарешті «будинок від мого батька» („Haus von mein Vater“). Англійськаязик у цьому просуванні залишив німецьку далеко позаду.
Ти школа ходиш?
Проте головна рушійна сила розпаду мови до сьогодні часто ігнорується.На думку мовознавця з Лейпцига Уве Хінріхса нею є численні мови-помісі, які завойовують все більший простір у Німеччині – країні, яка активно приймає мігрантів(«Зміни в мові чи загибель мови?» У журналі «Рідна мова» № 1 2009, „Sprachwandel oder Sprachverfall?“ in: Muttersprache 1/2009). Багато іммігрантів так і живуть у якійсь щілині між двома мовами – поспіхом завченою німецькою та своєю рідною – турецькою, арабською чи українською: «з'їдають» закінчення слів, спрощують структуру речень. Головний результат цього той, що в суспільстві починає переважати елементарна «пояснюваність» (по-українськи ми б сказали – один одного зрозуміли – і добре!». Прим. перекл.), вдаватися в деталі немає часу, ні сил. Подібні тенденції, згідно з прогнозами, поширюватимуться далі і поза іммігрантськими кілами.
Лінгвісти тим часом активно вивчають мову-канак, тобто турко-німецький піджин (я йду школа, і втомися – „Ich geh Schule“, „Üsch hab müde“) та інші етнодіалекти. Але з погляду Хінріхса значення подібних мов для всього німецькомовного суспільства досі не усвідомлено. А тим часом за ними ховається процес радикального спрощення усієї граматичної системи мови. Хінріхс закликає лінгвістів, які реєструють події, поквапитися.Він вважає, що перебудова мови може протягом життя одного-двох поколінь зайти так далеко, що початок її вже не можна буде реконструювати.Уве Хінріхс – славіст, він вже дуже давно спостерігає схожі явища в українській мові у балканських. Той факт, що його колеги-германісти досі невідчувають ні швидкості процесу, ні його причин, він пояснює існуванням якоїсь сліпої плями, заснованої на «тонкій матерії політкоректності».
Багато міркувань поки що імовірні, але сама теза про те, що інтенсивні контакти з іншими мовами залишать у німецькій глибокі сліди, цілком ґрунтовна. І можна погодитися з Хінріхсом, коли він каже, що інтерес громадськості цілком закономірний – зміни в мові все очевидніші, і люди хочуть розуміти їх конкретний характер і причини. Ймовірно, ще більш охоче громадськість ознайомилася б з тим, яку дію матимуть усі ці спрощення, перефразування та послаблення норм на якість літературної мови.
Однак у цьому пункті Хінріхс мовчить – він, як і більшість його колег, принципово утримується від будь-яких оцінок. Судження про те, що є правильно і що неправильно, що можна назвати гарною німецькою, а що менш хорошою, висміюються як «ненаукові». «Мовні» публіцисти, які, як Бастіан Зік[1], зробили своїм покликанням саме подібні оцінки, вважаються в науковому світі чимось на кшталт популістів і невігласів-всезнайок, які тільки на те й здатні, що вимовляти тиради, що набридли за багато століть, про розпаду мови.
Ось це я круто сказав!
Ця критика часто буває виправданою, але все ж обурений тон лінгвістів звучить непереконливо. Справа в тому, що їх уявна свобода від оцінок при найближчому розгляді виявляється ілюзією: багато лінгвістів щосили ставлять оцінки, але тільки з точністю до навпаки: нові тенденції в мові в основному вітаються, їх творчий потенціал або їх економічність багатослівно вихваляються. 8> Ця гегельянська апологетика - як кажуть, так і добре, тому що в іншому випадку так би не говорилося - з'являється всюди, як тількимова йде про літературну норму. Той самий прийом – у найбільш пихатій академічній формі – застосовують і лінгвісти, що, однак, не заважає їм дорікати захисникам літературної норми в тому, що ті прагнуть зберегти складні граматичні правила, щоб дискримінувати малоосвічені верстви населення. Якщо в 70-ті роки цю роль відігравали «робітники», для яких потрібно було прибрати з дороги подібні бар'єри, тепер турботи спрямовані на «іммігрантів». Не можна ж «вимагати від них», щоб вони вчили форми німецькомовних флексій, вважає Уве Хінріхс, нібито йдеться про якісь знущальні вимоги міграційних служб, від яких треба якнайшвидше відмовитися.
У ту ж дуду дудить фахівець із засвоєння мови Рафаель Бертеле з Фрібурга: він теж бачить у літературних нормах зайву «розкіш» та інструмент «символічної влади», за допомогою якої «освічена еліта» пригнічує неосвічені верстви населення іноземців, які в'їжджають до країни. На питання, що ж могла б порадити лінгвістика вчителям у зв'язку з новими явищами в мові, Бертеле відповідає з усією солідністю мешканця вежі зі слонової кістки епохи розвиненого феодалізму літературної мови: «Роздуми з приводу квазитотальної, але цілком нормальної марності мовознавчого дослідження для практики викладання » (У «Журналі літературознавства та лінгвістики», т. 153, 2009) („Uberlegungen und Linguistik, Heft 153, 2009).
Головна увага – літературної мови
А може, надати вчителю на уроці німецької мови ще одну можливість – пояснити учням, звідки прийшла та мова, яку ми знаємосьогодні. Багато з того, що зараз лежить у його фундаменті, закладалося у вік освіти, і робили цю роботу конкретні люди – письменники та філологи.Їм було цілком зрозуміло, що сенс стандартизуючих норм полягає не в тому, щоб зупинити зміни мови, але в тому, щоб, дещо пригальмовуючи їх, допомагати суспільству їх усвідомлювати і осмислювати, спрямовуючи в потрібне русло.словниками вони хотіли подолати діалектальну та орфографічну роздробленість мови Нового часу, яка ускладнювала спілкування між жителями різних регіонів. Вони хотіли зміцнити німецьку мову, перетворити її на потужний засіб диференціації та культури, щоб з його допомогою могли обговорюватися, обмірковуватись і записуватись праці на такі претензійні теми, як наука, мистецтво та філософія. До проведення їх роботи все це залишалося доступним тільки людям, які володіють латиною та французькою. А після її завершення до подібної діяльності могли приєднатися й інші – «ті, хто не вчився, найбільша і найблагородніша частина народу», як називав їх Йоганн Крістоф Готтшед.
Проект формування літературної мови був спрямований на емансипацію, визволення, він був справжнім «громадянським», народним проектом, адже передбачав значні зусилля, спрямовані на освіту. Зробити це сьогодні – допомогти в освіті, вимагати зусиль від якомога більшої кількості людей – чи то іммігранти, чи то корінні німці – було б і сьогодні прогресивною освітньою політикою. Принаймні прогресивнішою, ніж зарозуміло-снобістські заяви Рафаеля Бертеле та його колег про те, що «у багатьох професійних сферах людині куди легше прожити, користуючись спрощеним кодом».
* * * * Канак-шпрак (Kanak-Sprak, від Kanak – зневажливепозначення людей з «південним» типом зовнішності та Sprache – мова) – мова турецьких іммігрантів у Німеччині, один із соціолектів німецької мови, що характеризується власною (сильно спрощеною) структурою та стилем.