Чи потрібно виходити з Ради з прав людини Україна
Про вихід із Ради з прав людини за президента України заявили правозахисники Світлана Ганнушкіна та Олексій Симонов, політолог Дмитро Орєшкін та інші. Багато хто з тих, хто вирішив піти, не готовий працювати з новим президентом Володимиром Путіним. "Лента.ру" поспілкувалася як з "відмовниками", так і з тими, хто залишається працювати в Раді, незважаючи на прихід Путіна.
Олексій Симонов, президент Фонду захисту гласності
Із цим президентом я вже працював у Раді. Скільки можна? Треба давати іншим дорогу. Може, щось таке порадять, що мені й на думку не спаде? У будь-якій організації є пасивні члени, у нас взагалі склад цікавий. Наприклад, Пушков сидить, а якомога одночасно бути депутатом Держдуми, очолювати комітет і ще радити президенту.
Я не хочу вдруге працювати з Путіним. Не маю більше бажання йому радити, та й він мене більше не почує. У мене раніше була ілюзія, що він чує. Я пам'ятаю, як на першому засіданні хвилювався, викреслював слова, вчив напам'ять свій виступ, щоб укластися за 5 хвилин. Я мав переконати його, що якщо є цензура, то першою її жертвою буде президент. Мені здалося, що я був переконливим, що президент погодився. І що? Загалом, ми з Путіним вирішити питання не зможемо. Вихід мій із Ради носить естетичний характер, я став недобре себе почувати в ньому.
Раніше мені вдавалося впливати. Найкоротша і найрішучіша дія, коли я звернувся з проханням про помилування актриси Наталії Захарової, яку у Франції посадили до в'язниці і перевели сюди до колонії. За чотири дні її випустили на волю. Коли звернулися по Данилову та Решетину, там учинили неподобство і сказали, що не отримували заяв від них. Нічого не вийшло, але ящасливий, що він помилував Наталку.
Між нами та президентом ніби стоїть чорна скринька, ми передаємо папери, а як вони там транскрибуються та трактуються, незрозуміло. Якби залишився Медведєв, я, швидше за все, теж пішов би. Адже я маю нагоду працювати підсилювачем громадської думки і не будучи в раді. Мене взагалі перебування в Раді не сильно просунуло в очах освіченого людства.
Світлана Ганнушкіна, голова Комітету "Громадянське сприяння"
Тепер про те, чому я пішла. Я була членом Ради при Путіні з 2002 по 2008 роки, і ми неодноразово говорили про міграційну політику. Він у своїй передвиборній статті та недавньому указі явно вказує вектор міграційної політики. Це абсолютно інший напрямок у бік посилення міграційної політики. Мені здається абсолютно безглуздим запровадження кримінальної відповідальності за відсутність реєстрації, адже це поняття з адміністративного кодексу. Це дивна ідея. В указі ще написано, що некваліфіковані мігранти мають складати українську мову, основи законодавства України для іноземних робітників та короткий курс української історії, в якій ми ще самі не розібралися.
Я не вірю, що я буду почута. Ось першою реакцією став наказ Мінобра про те, що школи віднесені до певної місцевості, і діти без реєстрації взагалі не зможуть вчитися. Це не просто логічний висновок, це практика. Одному з наших мігрантів вже відмовили у прийомі до школи, що абсолютно незаконно, бо в Конституції точно сказано, що кожен має право на освіту. Плюс до того, почали ухвалюватися суворі закони про мітинги.
Про жодну демократизацію не йдеться, Путін зруйнував вибори до верхньої палати, від незалежного суду нічого не залишилося і так далі. Що я можу йому радити?Якщо він захоче проконсультуватися зі мною, то я ніколи не відмовлю. Але я не маю надії, що я щось зможу до нього донести. До речі, у нормальній державі слухають не лише членів Ради, адже ніхто не заперечує наші експертні можливості. Ми не перестаємо бути експертами у своїх сферах і готові цими знаннями з великим задоволенням ділитися з президентом.
Леонід Радзіховський, журналіст
Я давно хотів вийти з Ради, але не хотів піаритися, роздавати інтерв'ю, чекав, що з приходом президента буде перетвердження і вдасться піти англійською. Робити мені там не було чого, я був баластом. Коли мене запрошували, я виявив слабкість, незручно було Федотову відмовити та й мотивів відмовлятися начебто не було. Але незабаром я побачив, що місця мені там немає.
Я антирадянська людина, не люблю засідання, комітети. У нас усі такі структури показушні, і Рада не менш показова, ніж усі громадські установи в країні. Я не хотів би його ганьбити, я не брав участі в його роботі і не мені його лаяти. Федотов розіслав усім листа, пропонуючи вийти тим, хто хоче, але він не те щоб натякав, а навпаки, запрошував до спільної роботи. Поки я був у Раді, ніхто мене не смикав, ніхто нічого не хотів, мені посилали матеріали, цікаві та нецікаві, кликали на наради, але я не ходив. Це як у "Золотому теляті", коли створили "Роги та копита", Остап у перший же день отримав 35 запрошень. А я взагалі нікуди не ходжу.
Не маю нічого проти складу ради, там багато було сумлінних людей, але я не вважаю, що від роботи таких установ взагалі може щось змінитись. Дана порада може грати якусь мінімально фрондерську роль, щоб сунути дулю під ніс Путіна, але насправді це така дуля у великій і товстій кишені.який можна і як вітання зобразити. Але фронда мене не надихає. У будь-якому разі бажаю благополуччя пораді. На одному із рідкісних засідань, де я був, виступала Тетяна Морщакова, вона дуже тямуща. Є ще Орєшкін, Гефтер.
Права людини за нинішнього культурного, економічного, психологічного рівня розвитку країни взагалі не можуть виглядати інакше. Це довга і безглузда розмова: що є, тобто. Якщо у нас хворі лежать у коридорах, а в міліції б'ють людей, а в цей час будується 26-й палац президента і витрачаються мільярди доларів на саміт АТЕС та на ідіотську Олімпіаду, то що тут може змінити Рада з прав людини?
Дмитро Орєшкін, політолог
Робота ради консультативна, президент має право чути його поради, а може не чути. При цьому рада може виступати із заявами. За моїми відчуттями, голос громадськості Путіна хвилюватиме значно менше, ніж голос організацій, які забезпечують контроль. Я розумію позицію Федотова та інших колег, що залишаються в Раді. Їхня логіка теж правильна, адже якщо можеш зробити хоч щось для покращення ситуації, то зроби. Вони мають подвійний стрес через ускладнену роботу з новим президентом і критики знизу, що вони продавалися. Нагадую, що ця робота суто суспільна і люди просто витрачають свій час.
За Медведєва толк у Раді був. У 2009 році я зміг за допомогою Елли Памфілової дати за президента оцінку виборам до Мосміськдуми. Тоді Медведєв визнав, що вони були нестерильними, і пообіцяв, що більше такого не станеться. Кілька років тому група членів Ради, які займаються підтримкою НКО, запропонували нове законодавство, і дещо звідти було реалізовано. Два роки тому була спроба зміцнювати громадянське суспільство, а зараз бачупротилежну тенденцію. Всупереч законодавству переслідуються шановні організації через те, що отримують іноземні гранти, що не заборонено, але при цьому отримати гроші за внутрішніми грантами їм не дають можливості. Ресурсу Ради вистачило, щоб полегшити долю Мохнаткіна, але не вистачило на Ходорковського та Лебедєва.
Залишаються в Раді
Кирило Кабанов, голова Національного антикорупційного комітету
І потім, адже ніхто не пробував працювати з новим Путіним. Говорити раніше можна, і простіше відмовитися відразу, ніж потім зізнатися в поразці. Я не ставлю під сумнів рішення своїх колег, я їх люблю та поважаю. Але Рада показала свою необхідність як працюючий майданчик, наприклад, у ситуації з Хімкінським лісом. Тоді все було вирішено з ініціативи Ради. Поки що я бачу, що є можливість працювати, треба працювати. Пройшовши 88 рік у Вільнюсі, я вважаю, що краще завжди домовлятися.
Людмила Алексєєва, голова Московської Гельсінської групи
Правозахисники мають працювати з тією владою, яка є, не обговорюючи, чи погана, чи хороша. З доброю владою можна домовитись без правозахисників. Не бачу можливості для себе відмовитись від роботи. Робота у Раді дає більше можливості звернення до влади щодо порушення прав громадян чиновниками та держорганізаціями, ніж робота поза Радою. Доки президент запрошуватиме до Ради, я буду в ньому. Ганнушкіна давно і чудово працює, але вона почала працювати наприкінці 80-х років, а я з середини 60-х років. І з радянською владою було ще менше сенсу працювати, ніж із Путіним, але, проте, ми працювали і чимало зробили. Ми маємо використовувати будь-яку можливість контакту.
Іван Засурський, президент Асоціації Інтернет-видавців
Я ще не встиг увійти у смак, для мене вийти зараз було б надто політичною акцією. Я ще навіть не скуштував, я був лише на одній зустрічі. І потім Рада формується таким чином, що за кожним закріплено ті чи інші теми. Я відповідаю за інтернет, і якщо я вийду, то вони мають шукати когось іншого. У мене ж є шанс, якщо Володимир Володимирович зволить з нами зустрітися, розповісти йому мої ідеї. Коли я Медведєву розповів свою теорію, він порадив обговорити її саме з Путіним. Є завдання, які для мене важливі: наприклад, запобігання території інновацій від втручання держави. Потрібно хоча б одного разу виступити. Мені зараз немає сенсу виходити із Ради.
Леонід Поляков, завідувач кафедри загальної політології Державного університету – Вищої школи економіки.
Я не маю жодних підстав виходити з Ради. У мене найсприятливіші враження від роботи з Федотовим. Я із задоволенням цю роботу виконуватиму і далі. Справа громадянського суспільства та прав людини – це святий обов'язок. Я думаю, що у кожного з колег є свої обставини – один із них вказав сімейні причини.
Щодо Ганнушкіної, то якщо вона вважала, що її погляди та погляди Медведєва збігалися, а з поглядами Путіна суперечать, то це теж чесний вчинок. Важливо працювати у складі президентської ради, не відчуваючи, що погляди президента принципово не поділяєш. Думаю, і президенту було б некомфортно працювати з людиною, яка діаметрально з іншого боку.
Той формат роботи, який був запроваджений за Федотова - це дуже продуктивна схема. Документи, які приймає Рада, прозвучали в суспільстві. Для наступної поради дуже важливо не втратити цей хід. Я б не сказав, що у Радипогоджувальна позиція, траплялися випадки гострої дискусії. І ніколи ніхто не казав, що давайте щось згладимо, щоб не образити владу, а говорили чесно. Думаю, що це збережеться і за Володимира Путіна, йому не потрібні причесані думки і Рада, яка підтакує і вдає, що все добре.