Чому ми проти націоналізму
У XXI столітті спостерігається зростання націоналізму та ксенофобії. Причина цього полягає в тому, що капіталізм охоплює весь світ, і культурні та державні кордони починають руйнуватися під впливом цього процесу.
Вся історія людства – це зокрема історія міграцій людей. Немає народу, який упродовж своєї історії хоч раз не переходив на нові території. Міграція - це світовий процес, який не зупинити гучними гаслами, репресивними заходами та законодавчими актами. Причини, що породжують імміграцію, знаходяться в кожній конкретній країні, а загалом у всій сучасній міжнародній капіталістичній системі.
Державні кордони - це штучні перепони, які створюються поділу різних народів, провокують націоналістичні конфлікти. Всі націоналістичні конфлікти у своїй основі – конфлікти за території. Державні кордони важко ліквідувати одразу, але якщо людська цивілізація хоче розвиватися далі, ліквідація у майбутньому державних кордонів – неминучий історичний крок.
Націоналізм антиісторичний і руйнівний. Як не дивно, саме радикальний патріотизм – надмірна любов до своєї батьківщини зруйнували Німеччину 1934-1945 років, Радянський Союз та інші імперії. Гітлер вв'язав Німеччину у війну, після чого вона виявилася розділеною на дві держави. Патріоти різних мастей почали кричати про зростання національної самосвідомості і зруйнували Радянський Союз.
Імміграція, у тому числі й нелегальна, невід'ємний та неминучий атрибут сучасного світу.
В ухиленні ж іммігрантів від податків треба звинувачувати ні їх, а несумлінних роботодавців, які без жодного офіційного оформлення влаштовують їх на роботу та сприяють цьому ухиленню.
Націоналізм змінюється, як ізмінюється весь світ. Сучасні націоналісти вже рідко проголошують перевагу якоїсь однієї нації. Вони говорять лише про необхідність підтримки кордонів між різними народами та культурами, про несумісність різних традицій.
Спроби вимагати для іммігрантів застосування усіляких репресивних заходів сприяють зростанню ксенофобії та міжнаціональної напруженості у світі. Вимоги "зберігати свою культуру", "відгородитися від чужинців" у сьогоднішніх умовах у більшості випадків є замаскованим радикальним націоналізмом і ведуть насправді не до "збереження" та стабільності, а до підвищення рівня міжнаціональної конфронтації.
Безпосередньою причиною імміграції є нерівномірний розподіл багатств у світі, централізація капіталів, причому відбувається цей розподіл та централізація шляхом розграбування тих територій, з яких потім у метрополії прямують іммігранти за шматком хліба.
У сучасній обстановці, доки існують державні кордони, потрібно не стримувати імміграцію, а правильно розподіляти її потоки. Будь-яка політика репресій проти іммігрантів – безуспішна. До тих пір поки (явно чи потай) для приїжджих буде робота, доти люди з найбідніших куточків світу, прямуватимуть у багатші райони, сподіваючись заробити. Іммігрантів потрібно адаптувати, допомагати їм вживатись у існуюче суспільство. Сучасна міжнародна система не здатна вирішити питання, пов'язані з імміграцією. Більше того, вона зацікавлена в такому становищі, хоча б тому, що в різних куточках планети робоча сила оцінюватиметься по-різному, а в цьому капітал знаходить для себе багато можливостей для збагачення та експлуатації.
Принцип інтернаціоналізму проголошує, що пролетарі різних країн маютьодні й самі інтереси у боротьбі проти власників. Вже на початку 20 століття соціалісти націоналістичної спрямованості стали піддавати це сумніву. Вони вказували, що "місцевий пролетаріат" готовий боротися за покращення умов праці, а "приїжджий" з радістю погоджується на будь-які форми експлуатації і тим самим зводить нанівець результати боротьби. З цього робився висновок, що інтереси у робітників різних національностей не збігаються, а отже, з приїжджими треба боротися. Замість того, щоб вести пропаганду серед пролетаризованих іммігрантів, з метою залучення їх до робітничого руху, націоналістичні агітатори вели пропаганду серед місцевих робітників – з метою поділити їх.
Сьогодні принцип інтернаціоналізму необхідно виводити за межі вузько-класового так званого "пролетарського інтернаціоналізму". Він має протиставлятися як ліберальному принципу толерантності, і праворадикальному націоналізму. Інтернаціоналізм в умовах глобалізації капіталу означає рівність не тільки виходячи з ідентичної класової приналежності і не через те, що так "культурніше та цивілізованіше жити" як у ліберальній толерантності. Він виходить із розуміння процесів міграції та тих протиріч, які вони породжують у суспільстві.