Чому позіхання так заразливе
Бачите, як хтось позіхає і намагаєтеся не роззяватися самим? Це практично неможливо. Навіть просто читаючи про позіхання, вам захочеться позіхнути.
"Схоже, що емоційне зараження - основний інстинкт, який об'єднує нас", - розповідає Моллі Хелт (Molly Helt), аспірант в галузі клінічної психології в університеті Коннектикуту. - "Позіхання ж може бути частиною цього. Наприклад, той факт, щодіти, хворі на аутизм, не схильні до впливу заразливого ефекту позіхання, може означати, що у них немає того несвідомого емоційного зв'язку з оточуючими".
Дитина починає позіхати в утробі матері вже на 11-му тижні після зачаття, кажеРоберт Провін (Robert Provine), невролог з університету Меріленда. І так усе життя. Чому, вчені досі не визначили. Насправді,зівають усі тварини, у тому числі змії та ящірки.
Так Моллі Хелт провела експерименти на дітях. Вона читала одну і ту ж казку, але по-різному, 120 здоровим дітям від одного до шести років, розділивши їх за віковими групами, у кожній з яких було по 20 дітей.
Протягом 10-хвилинного читання Хелт навмисне позіхала кожні 90 секунд. Відеокамери записували, як поводилися при цьому діти.
Цей експеримент дослідники повторили вже з 28 дітьми, хворими на аутизм, у віці від шести до п'ятнадцяти років.
Разючий стрибок вчені спостерігали у чотирирічних - позіхання поширилося на 9 із 20 дітей. Подібно реагували і діти старших груп.
У другій частині свого дослідження, вчені виявили, щозаразливість позіхання зменшувалася у дітей з найважчими формами аутизму.
Роберт Провін припускає, що результати дослідження крім того,що допоможуть у діагностуванні та розумінні аутизму, звертають запізнілу увагу до фундаментальної та несвідомої поведінки – галузі психології, яка давно ігнорує вченими.