Чому селянин боїться земельної реформи - Паноптикон
Чому селянин боїться земельної реформи
Доля законопроекту «Про ринок земель», який має запустити ринкові механізми купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення в Україні, досі залишається невизначеною. Народні депутати проголосували за нього у першому читанні наприкінці минулого року, але тепер визнають, що навряд чи витягуватимуть його з довгого ящика до завершення парламентських виборів. Експерти припускають, що така позиція народних обранців пояснюється тим, що вони заздалегідь знають: закон має суттєві недоліки і навряд чи повною мірою задовольнить українського селянина.
У такому разі, кого має задовольнити новий закон? Це стало темою розмови з президентом Українського приватного благодійного фонду «Агроекодопомога», юристом, Головою Ради старійшин Міжнародної громадської організації «Ми Українці» Степаном ДЬЯЧЕНКОМ.
- Як ви вважаєте, чи готова Україна до земельної реформи?
- Однозначно – ні. І це не тільки моя думка, а й багатьох фахівців. За нинішніх реалій є велика загроза, що земельна реформа завершиться тим, що унікальні українські чорноземи (а вони становлять 2/3 світових запасів) скупить група грошових магнатів, а пізніше перепродасть їх іноземцям, заробивши при цьому, за підрахунками експертів, понад 400 млрд. доларів. доларів. А це – 10 річних бюджетів України! Ми вже маємо сумний досвід 90-х років, коли в нас нібито для формування середнього класу було проведено масштабну приватизацію промислових об'єктів, але таким чином, що більшість населення обіцяного достатку не дочекалася, натомість утвердилося поняття «кланової олігархії».
Нам передусім потрібно визначитися, що ми виставляємо на ринок – товар чи цінності національного значення? Всябагатовікова історія України свідчить, що основна боротьба на території нашої держави велася саме за родючі ґрунти. І за цей великий період на користь українців пройшли лише дві повноцінні реформи. Першу провели у ІХ-ХІ ст. - Вона узаконила право населення на землю. А другу здійснило козацтво за часів правління Богдана Хмельницького, передавши відібрані у Речі Посполитої наділи у користування селянам та козакам. Але наскільки потрібно виважено підходити до цього питання, демонструє подальша історія. І століття не минуло після смерті відомого гетьмана, як українські поміщики захопили всі без винятку українські землі та закріпатали вільне населення.
Ні більшовицькі, ні сталінські земельні реформи полегшення селян не принесли. А тепер колишні колгоспи та радгоспи переростають у латифундії буржуазії, де місця селянинові знову немає. Але є тенденції небезпечніші, які взагалі стосуються усунення українського селянства з історичної арени. У нас ще земельна реформа не розпочалася, а, скажімо, у Китаї вже створено два інвестиційні фонди для скуповування українських земель – по 10 млрд. та 5 млрд. доларів, у Лівії – один фонд у розмірі 7 млрд. доларів, не відстануть й інші країни. Тож слід визначитися з метою реформи – для тих, хто працює на землі, чи для групи заможних людей, які прагнуть збагатитися на операціях з купівлі-продажу?
- А як ви розцінюєте заяви, що земельну реформу заплановано на користь власників земельних паїв, серед яких 70% - пенсіонери, фермерів, які на селі представляють малий та середній бізнес?
– Подивимося на цифри. Земельні паї в Україні здобули близько 7 млн. громадян. Середньостатистичний пай – 4,2 га. За такої площі ніякого врожаю не поповнитьвласнику витрат, тож селяни змушені віддавати свої ділянки в оренду за безцінь – 200-500 гривень за гектар на рік. Якщо подивитися на склад орендарів, то фермерів серед них – менше 5%, а переважна більшість – фірми, компанії та інші приватні структури, які далекі від аграрного сектору. Понад те, сотні тисяч гектарів землі вже віддано агрохолдингам, які представляють іноземний капітал.
Ще до початку земельної реформи в країні виник тіньовий спекулятивний ринок, який міцно зріс із державною владою. Сформувалася справжня земельна мафія. А власник землі – селянин знову опиняється у дурнях: має папірець із правом називатися господарем, але в реаліях скористатися нею він не може. За нинішньої законодавчої бази можна отримати ситуацію, коли всі землі та сільське господарство контролюватимуть 7-10 агрохолдингів.
Хочу нагадати очевидний факт: українські чорноземи – не Клондайк чи нафтоносний Сибір, де природні ресурси є вичерпними. Родючість нашої землі – вічна, якщо з нею по-господарськи поводитися. Якщо по-дикунському, то деградація землі потягне за собою деградацію суспільства.
- Але ж аграрний сектор України давно потребує реформаторських кроків…
- Це справді той сектор економіки, який через реформування здатний переконливо вивести Україну на міжнародну арену. У чому ж затримка? Ми досі не визначились із тим, що і як реформувати. Є чудовий досвід аграрної політики європейських країн – Австрії, Німеччини, Швеції, Франції, Швейцарії. Там аграрний сектор сформували за рахунок дрібних фермерських господарств, створюючи для їхнього розвитку та процвітання сприятливі економічні умови. Це самодостатній та конкурентоспроможний економічнийсектор, який не лише забезпечує продуктами харчування внутрішній ринок, а й дає солідну експортну складову. І фермерські господарства мають невеликі – за 67 повоєнних років зросли з 8-10 до 50-60 гектарів.
Або візьмемо інший досвід – молодої країни Ізраїль. Там не пішли шляхом розпродажу земель, як це хочуть зробити у нас, а застосовуючи високі технології, змусили плодоносити навіть каміння. 60% території Ізраїлю займає пустеля. І, незважаючи на такі несприятливі умови, за короткий час ця невелика країна не тільки забезпечила власні потреби, а й наситила овочами, фруктами, м'ясо-молочною продукцією світовий ринок. Завдяки розробкам ізраїльських вчених почали плодоносити навіть піски Негева, що принесло країні мільярдні прибутки. Вся земля в Ізраїлі належить державі, а селяни беруть її в оренду на 49 років. Уряд усіляко підтримує сільське господарство, фінансуючи чимало програм. Там навіть планують заборонити залучення гастарбайтерів до аграрного сектору, аби зберегти робочі місця для своїх громадян.
Це – приклади дбайливого та господарського підходу. І саме на такий підхід має орієнтуватись Україна, тоді у нас все вийде.
- Останнім часом досить активно обговорюється пропозиція щодо проведення всеукраїнського референдуму щодо доцільності земельної реформи. Чи могли б ви спрогнозувати його результати, і чи погодиться влада на таку пропозицію?
- Результати такого референдуму за нинішніх умов виглядають досить прогнозованими. Уявіть думку пересічного громадянина, який досі обурюється нечесною приватизацією промислових об'єктів, а тепер його схиляють до думки підтримати продаж землі. Подібні реформи зазвичай підтримує середнійклас. Але в нас середній клас нерозвинений та його інтереси під час здійснення серйозних змін не враховуються.
- Прихильники земельної реформи заявляють, що вона мала б стати невід'ємною частиною державної аграрної політики, яка чітко визначає галузеві орієнтири хоча б на середньострокову перспективу. Питання – чи має Україна таку політику і якщо так, то чому здійснення земельної реформи планується без будь-якої прив'язки до неї?
- Західні експерти переконують, що наше сільське господарство навіть наполовину не використовує наявні ресурси. Йдеться про родючі ґрунти, сприятливі кліматичні умови тощо. Якби воно працювало ефективніше, то Україна могла б вже найближчим часом перетворитися на продуктовий кошик Європи, і не лише Європи. Погодьтеся, враховуючи зростаючу продовольчу проблему, яка вже набула планетарного масштабу, така перспектива є досить привабливою. Але чи взагалі має земельна реформа шанси наблизити її реалізацію?
- Повторюся, у тому вигляді земельної реформи, яку нам пропонують, жодних шансів немає. Агрохолдинги у нас сіятимуть, а врожай продаватимуть за кордоном. Там же осідатимуть і їх надприбутки. Нам залишаться копійки. Причому сільське господарство триматиметься на монокультурах, які надалі перетворять наші землі на малородючі.
Роман НЕЧИПОРУК,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»