Ціни на нафту їх не турбують як Сінгапур багатіє натуризмі та креветках
українська влада любить обговорювати проблему залежності економіки від продажу нафти, але далі розмов справа поки не йде. Цікаво, що багато держав, які не мають таких багатих ресурсів, якось примудряються облаштовувати гідне життя своїм громадянам.
Взяти бодай Сінгапур. У 1965 році це місто-держава являло собою низку рибальських сіл, перемішаних з покинутими складами англійської армії. Майже 50% сінгапурців були неписьменними, 14% - безробітними, 75% - жили в нетрях. Буквально за 30 років становище докорінно змінилося: тепер Сінгапур – багата країна, хоча в ній немає не лише нафти, а й навіть запасів питної води.
Малий бізнес та туризм
Місцеві жителі кажуть, що успіх приходить, коли є суворий лад, працьовитий народ та жодної бюрократії. Держава повинна допомагати багатіти пересічним громадянам та малому бізнесу. Щоб відкрити кафе в Сінгапурі, знадобиться 5 хвилин і $110. Потрібно надіслати заявку по інтернету, купити ліцензію, почекати дозволу кілька днів та готове. Тому дрібний бізнес процвітає: усюди закусочні та магазинчики.
У 1970-х лідер Сінгапуру Лі Куан Ю наказав розкручувати туризм будь-якими способами. У європейські та американські ресторани відправляли посланців із хабарами з метою зацікавити шеф-кухарів урізноманітнити меню азіатською екзотикою: локшиною по-сінгапурськи (з креветками, яйцями та свининою) та «лаксою» — гострим кокосовим супом із морепродуктами. Зусилля не пропали даремно. У 2016 році місто-держава відвідало понад 16 млн осіб (більше, ніж Україна). Туризм приніс Сінгапуру $25 млрд.
Рекламою сінгапурської кухні справа звичайно не обмежилася. У країні побудували чудовийзоопарк, парк Universal, сад з величезними електричними деревами та багато іншого. В результаті вдалося витримати конкурентну боротьбу за туриста з Таїландом та Індонезією, хоча у них відпочинок дешевший, до того ж є пляжі та стародавні храми.
Нафта та морепродукти
Цікаво, що 5% прибутку Сінгапур має з нафти. У місті-державі немає своїх родовищ, але уряд організував майданчик торгівлі чорним золотом, де вигідно проводити угоди іншим країнам. В результаті Сінгапур став основною нафтовою біржею регіону.
Країна увійшла до трійки провідних світових фінансових центрів, поступається лише Лондону та Нью-Йорку. Місцеві банки за рейтингом надійності йдуть за швейцарськими. Населення охоче несе у них зароблені гроші, оскільки уряд гарантує, що у разі банкрутства будь-якої фінансової установи всі вклади буде повернуто.
Від бідного минулого залишилися лише приватні рибальські артілі. Щоправда, рибу давно не ловлять на утлих суденцях: їх замінили сучасні судна. Уряд не шкодує грошей, скуповуючи морепродукти у рибалок за високою ціною. Місцеві чиновники вважають, що забезпечувати себе власним продовольством є дуже важливим. Імпорт завезти найпростіше, але країні потрібні свої робочі місця, та й продовольча незалежність від сусідів має бути забезпечена.
Загалом, є чому Сінгапуру повчитися. Прикро, що в Україні набагато більше можливостей для розвитку туризму, але доходи від цієї галузі набагато менші. Що вже тут говорити про бідний нещасний український малий бізнес. Адже можна було б вести більш творчу політику, розвивати власне виробництво, не сподіваючись імпорту нафти. Дивишся і з нас стали б брати приклад інші країни.