David Gilmour
Давід Гілмор, Лід guitarist of Pink Floyd at charity event in Muswell Hill, London/Fhoto: flickr.com
Музикою Девід зацікавився, будучи підлітком - його першим захопленням став рок-н-рол, а першою платівкою, купленою ним у десятирічному віці, був відомий хіт Білла Хейлі "Rock Around The Clock". Пізніше прийшло захоплення піснями американських фолк-співаківВуді Гатрі таБоба Ділана, своїх співвітчизників "The Beatles", і подібно до багатьох британських підлітків тієї пори він заслуховувався записами чорних блюзменів, таких якЛідбеллі таХаулін Вульф. У чотирнадцять років він почав грати на подарованій сусідом акустичній гітарі з нейлоновими струнами, і на момент початку спільних репетицій з Барреттом, він уже досить впевнено володів інструментом, допомагаючи своєму другові підбирати на слух деякі гітарні партії. Вони разом освоювали запозичену у блюзменів манеру гри на гітарі за допомогою так званого боттлнека - довгастого предмета, притисканого пальцями лівої руки до струн, що дозволяє витягувати довгі протяжні звуки і плавно змінювати висоту звуку, і крім того вже тоді експериментували.
Почавши співати ще в "Jokers Wild", де практикувалося багатоголосся, після відходу Барретта Гілмор поділив з Роджером Уотерсом вокальні партії, ставши таким чином другим провідним співаком. Його вокал можна чути в таких піснях як "Nile Song", "Breath", "Welcome to the Machine", "Goodbye Blue Sky", а також другої частини знаменитої "Another Brick in the Wall". Втім, музична діяльність Девіда не обмежувалася "Pink Floyd" - як музикант і продюсер він брав найактивнішу участь у роботі над альбомами Сіда Барретта "The Madcap Laughs" та "Barrett" (обидва - 1970), досить тісноспівпрацював із групою прогресивного року "Unicorn", і саме він у середині сімдесятих відкрив таку неабияку виконавицю, як Кейт Буш. Отримавши від свого приятеля, який близько знав родину Бушів, плівку з її домашніми записами, Гілмор допоміг п'ятнадцятирічній співачці зробити професійний демо-запис у його домашній студії та представив її звукозаписній компанії "EMI". Згодом, коли Кейт розпочала свою зіркову кар'єру, Гілмор час від часу допомагав своїй колишній підопічній у студійній роботі. Також у різний час він записувався з такими визнаними майстрами як Пол Маккартні, Піт Тауншенд, Браян Феррі, Алан Парсонс, Елтон Джон, гуртом Supertramp, старим приятелем Pink Floyd - фолк-роковим співаком Роєм Харпером, а також з багатьма іншими виконавцями, у тому числі з досить цікавим британським гуртом "Dream Academy".
Слідом за виходом чергового альбому Pink Floyd, Animals (1977), матеріал якого практично одноосібно був написаний Роджером Уотерсом, Гілмор, гостро відчувши необхідність творчої самореалізації, приступив до запису свого першого сольного альбому. Записаний у Франції за участю Ріка Віллса та Віллі Вілсона, які грали з Девідом ще в кембриджській групі "Jokers Wild", альбом у музичному відношенні сильно нагадував "Pink Floyd", але в той же час за настроєм вийшов куди більш ліричним і умиротвореним, зовсім не амбітним і позбавленим будь-яких претензій на епохальність. Названий без зайвих витівок - "David Gilmour", він з'явився в травні 1978 і незабаром пробився в чарти, посівши сімнадцяте місце у Великобританії і двадцять перше в Сполучених Штатах. Тим часом, загострені під час роботи над альбомом "The Wall" (1979) стосунки між тим, хто все більше прагнув повного контролю над групою Роджером.Уотерсом та іншими музикантами "Pink Floyd", до середини вісімдесятих переросли у майже відкрите протистояння. Після того як на альбомі "Final Cut" (1983), що по суті був персональним проектом Уотерса, роль Девіда була практично зведена до рівня запрошеного музиканта, він всерйоз зайнявся сольною кар'єрою.
У 1990 році Девід розлучився зі своєю першою дружиною, художницею Вірджинією "Джинджер" Хассенбейн, від шлюбу з якою у нього було четверо дітей, і через чотири роки одружився з журналісткою Поллі Семсон. Тоді ж, 1994 року, після багаторічного очікування з'явився новий альбом "Pink Floyd" - "The Division Bell" (назва була запропонована другом Гілмора - відомим британським письменником-фантастом Дугласом Адамсом). Ретельно продуманий та вивірений, загалом він продовжував лінію, розпочату на попередньому альбомі. Цього разу тексти до пісень Гілмору допомагала писати його дружина Поллі, а чотири композиції були складені їм разом із Річардом Райтом.