Дівчина, яка плела сумки (Австралійська казка) читати онлайн текст, Сказайка
У краї, де гірські скелі і море — брати і де дерева стрункі і високі, жила молода дівчина на ім'я Лована, яка дичилася людей. Вона любила спокій і тишу. Очі в неї були темні і боязкі, але коли вона блукала лісом, вони сяяли від захоплення і здивування. Жила Лована одна в хатині, зробленій з кори, і плела сумки для всіх, хто б у неї не попросив. Пальці в неї були довгі, вони швидко і спритно переплітали смужки лика, і тому вона робила сумок більше, ніж інші жінки. Тому що Лована була така тиха, ніхто не розмовляв з нею довго. Юнаки її племені проходили повз її хатині, коли йшли на полювання, — не вміла вона пожартувати з ними і привітати їх лагідним словом. А вона сумно дивилася їм услід, бо йшов серед них один юнак, і, коли вони ховалися за деревами, Лована почувала себе ще самотнішою, ніж раніше. стійки на свято. Діти з криками бігали по лужках і ховалися між дерев. Найменших жінок несли на плечах і сміялися разом з ними. За спиною у жінок висіли сумки, ті самі сумки, які сплела їм Лована. Жінки взяли з собою багато ямсу, а чоловіки списи та воммери, і всі племена разом вирушили в дорогу. Люди йшли один за одним на відстані витягнутої руки, і, коли їхні ватажки вже зникли з поля зору, по стійбищу все ще тяглася низка людей. Ходімо з нами на свято». Усі забули про неї. І її мати, і батько, і всі родичі пішли і навіть не згадали про неї. Вона була занадто тиха, і серед веселощів і шуму ніхто не помітив, що її немає. Багато днів йшли лісом різні племена, і там, де вониминали, не залишалося ніякої дичини — адже скільки треба було прогодувати народу! Через десять днів Яаді, що йшов на чолі, повернув назад і пройшов уздовж низки людей до останньої старої і останньої дитини, що відстала. І тоді він крикнув, щоб усі люди зупинилися. І спитав: — Де Лована? Але ніхто не міг йому відповісти. Від старої, що пленталася в самому хвості, до чоловіків, які прокладали шлях, люди передавали один одному три слова: — Її тут немає. — Я повернуся за нею, — сказав Ом. — Їй, мабуть, нема чого їсти. Взяв він свою кам'яну сокиру, спис і вмеру, свій щит і налла-налла і пішов від усіх. Яаді повертався тим шляхом, яким пройшли племена і де вже не було ніякої дичини, так що йому довелося відійти далеко вбік і полювати в глухому дальньому лісі. Він прорубував стежки в чагарниках і весь видобуток ніс за спиною. Він шукав бджолині гнізда в дуплах і щодня йшов з раннього ранку й до того часу, поки не спускалася ніч. Тяжкістю здобичі, яку ніс дівчині. З того дня, як плем'я покинуло стійбище, Лована сиділа в хатині і плела сумки. Їжа, яку вона збирала, не вгамовувала її голоду. На полювання вона не могла піти, бо не мала копій. Вона їла ямі та коріння водяних лілій і збирала крабів на березі. Але раптом настала така мить, коли лико, з якого вона плела сумку, почало рватися. Лована весь час плутала петлі, і пальці в неї тремтіли. Вона засоромилася своєї незручності і стурбувалася. Вона намагалася плести якомога обережніше і не смикати смужки лика. Лована знала, чому тремтять її пальці і чому вона все поглядає в бік, де затихли в очікуванні.високі дерева. Хтось підходив усе ближче, і ближче, і ближче. Лована чула, як колотиться її серце. Вона схилила голову, щоб нічого не бачити, крім сумки, яку плела. Хтось підходив все ближче і ближче. Вона стиснула сумку онімілими пальцями. Не підняла голови. І ось тінь Яаді впала на дівчину, і вона глянула на нього. Лована побачила над собою його обличчя, і заплющила очі, і впала на землю, і лежала тихо-тихо. опустився навколішки і взяв її голову в долоні. Він дивився на її обличчя і мовчав. Потім Лована розплющила очі і глянула на нього, і не було в її очах страху. — Що з тобою? — спитав Яаді. — Навіщо ти прийшов? — Я прийшов за тобою. — Чому ти зробив це? . Ось я і прийшов. Вона не зводила з нього очей. — Хочеш їсти? — спитав Яаді. — Так, — відповіла Лована. Він віддав їй їжу, яку приніс, і все дивився на неї, поки вона їла. — А тепер у дорогу, — сказав Яаді, коли дівчина поїла. — Ходімо до нашого племені. — Ходімо, — прошепотіла Лована. Він пішов уперед, а вона слідом. Дівчина залишила свою хатину і всі сумки і ні разу не озирнулася назад. Вона дивилася тільки на того, хто йшов попереду.