Фаддей Беллінгсгаузен та Михайло Лазарєв
Фадей Беллінгсгаузен та Михайло Лазарєв
Перша українська антарктична експедиція капітана 2-го рангу Ф. Ф. Беллінсгаузена та лейтенанта М. П. Лазарєва, морські експедиції на шлюпах «Відкриття» та «Благонамірний» під начальством М. М. Васильєва та Г. С. Шишмарьова, на бризі Нова Земля» під начальством А. П. Лазарєва, як і сухопутні експедиції П. Ф. Анжу, Ф. П. Врангеля та Ф. Ф. Матюшкіна, зроблені українськими моряками у 20-х — на початку 30-х років минулого століття, — були по суті загонами одного великого наукового підприємства, що мав на меті вивчення полярних областей обох півкуль.
У кожної експедиції були цілком певні завдання: загони Анжу, Врангеля і Матюшкіна повинні були уточнити карти північного узбережжя Азії від гирла Олени до Берингової протоки і перевірити існування ряду островів Експедиції, на бризі «Нова Земля» треба було описати береги Нової Землі і вивчити моря. Експедиція Васильєва - Шишмарьова, або, як вона іменувалася в офіційних документах, "друга дивізія", посилалася для пошуку північного морського шляху на захід і схід від Берингової протоки вздовж узбереж Азії та Америки. У завдання ж «першої дивізії», як називалася експедиція Беллінсгаузена - Лазарєва, входили:
«…нові пошуки у Південному Льодовитому морі, замах якнайдалі проникнути на південь і, нарешті, взагалі відкриття, які мають розширити коло географічних знань».
«Ця експедиція, - писав І. Ф. Крузенштерн у своїй доповідній записці морському міністру, - крім головної її мети - звідати країни Південного полюса, повинна особливо мати в предметі повірити все невірне в південній половині Великого океану і поповнити всі недоліки, що знаходяться в ній. щоб вона могла визнана бути, так би мовити, останньою подорожжю вце море. Славу такого підприємства не повинні ми допускати відібрати у нас…»
Багатовікову загадку «Terra Australis Incognita» було дозволено лише через півстоліття українськими військовими моряками Фаддеєм Фадєєвичем Беллінсгаузеном та Михайлом Петровичем Лазарєвим. Усією своєю колишньою службою він утвердив за собою репутацію талановитого вченого-мореплавця та сміливого дослідника.
У 1803–1806 роки Беллінсгаузен взяв участь у навколосвітньому плаванні І. Ф. Крузенштерна та Ю. Ф. Лисянського. Це плавання було чудовою школою для молодого моряка. Після повернення на батьківщину Беллінсгаузен продовжував служити на Балтійському флоті. 1810 року його перевели на Чорноморський флот, де він командував фрегатом «Мінерва», а потім фрегатом «Флора». За час служби на Чорному морі Беллінсгаузен проробив велику роботу з уточнення морських карт Кавказького узбережжя, провів ряд астрономічних спостережень, визначив координати найголовніших пунктів узбережжя. Таким чином, до керівництва експедицією Беллінсгаузен прийшов уже досвідченим вченим, моряком та дослідником.
До речі начальнику експедиції був і його помічник-командир шлюпу «Мирний» лейтенант Михайло Петрович Лазарєв, освічений, досвідчений моряк, згодом прославлений флотоводець, творець знаменитої лазаревської морської школи.
У цьому плаванні він показав себе як майстерний і рішучий морський офіцер з великими організаторськими здібностями, а й як сміливий дослідник.
Беллінсгаузен отримав призначення на посаду начальника експедиції лише незадовго до відходу в плавання, тому турботи про спорядження експедиції та комплектування команд шлюпів лягли на Лазарєва. Користуючись правом набирати людей на власний розсуд, Лазарєв укомплектував екіпажі шлюпів бувалими моряками, добровільнопобажали вирушити в невідомі краї. Надалі це чимало сприяло успіху плавання.
Екіпаж «Сходу» складався зі 117 осіб. Екіпаж «Мирного» — із 73 осіб.
«Усі офіцери та чиновники… були українськими, – писав учасник експедиції професор І. М. Симонов. — Дехто носив німецькі імена, але, будучи дітьми українських підданих, народившись і виховавшись в Україні, не можуть назватися іноземцями».
Шлюпи «Схід» та «Мирний», на яких відбувалося плавання, були побудовані на вітчизняних верфях майже одночасно.
Вже в Кронштадті перед самим відходом експедиції український корабельний майстер Амосов по можливості зміцнив підводну частину корпусу «Сходу» та обшив її зовні міддю. Значно кращі якості мав шлюп «Мирний», переобладнаний з транспорту «Ладога». На вимогу М. П. Лазарєва на «Мирному» зробили додаткову обшивку, поставили додаткові кріплення, замінили такелаж. Завдяки цьому з навколосвітнього плавання «Мирний» повернувся у значно кращому стані, ніж «Схід». Єдине, у чому поступався він Сходу, це в швидкості.
Основною метою експедиції Беллінсгаузена — Лазарєва, згідно з інструкціями Морського міністерства, було «придбання повних знань про нашу земну кулю» і «відкриття в можливій близькості Антарктичного полюса».
Беллінсгаузену, як начальнику експедиції, наказувалося під час перебування«в іноземних володіннях і в народів різних країн обходитися з ними ласкаво і зберігати будь-яку пристойність і чемність, вселяючи це і всім підлеглим», з населенням земель, які відвідають шлюпи , Належило звертатися«скільки можна дружелюбніше».
Після повернення на батьківщину учасники експедиції повинні були подати звіти провсім побаченому.
«Ви пройдете, - йшлося в інструкції, отриманій Беллінсгаузеном, - великі моря, безліч островів, різні землі; різноманітність природи в різних місцях, природно, зверне на себе вашу цікавість. Намагайтеся записувати все, щоб повідомити це майбутнім читачам вашої подорожі ... »
З повною свідомістю відповідальності перед вітчизною, яка посилала їх у далекий вояж, українські мореплавці покинули рідні береги.
За двадцять днів перебування в Ріо-де-Жанейро екіпаж добре відпочив, виправив ушкодження у такелажі, прийняв на борт запаси свіжої провізії, прісної води та дров. Симонов визначив астрономічні координати та вивірив корабельні хронометри.
«Ризик, пов'язаний з плаванням у цих необстежених і покритих льодами морях у пошуках Південного материка, настільки великий, що я сміливо можу сказати, що жодна людина ніколи не наважиться проникнути на південь далі, ніж це вдалося мені. Землі, що можуть бути на півдні, ніколи не будуть досліджені. І ці проблеми ще більше зростають внаслідок жахливого вигляду країни…»
Де Південний материк? Чи існує він? українські моряки намагалися знайти відповідь на ці питання в кожному явищі, що спостерігається.
Матросам вдалося вбити на дрейфуючій крижині тюленя.
«Під час зустрічі в Льодовитому океані подібних тварин можна укласти про близькість берега чи ні? — запитував Беллінсгаузен себе й одразу відповів. — Це питання залишається невирішеним, тим більше, що вони можуть цуратися, линяти та відпочивати на плоских крижинах, як ми тепер бачили; відомі ж нам найближчі береги, тобто Сандвічеві острови, були за 270 миль…»
То була Антарктида.
Протягом чотирьох діб шлюпи пливли вздовж крижаного бар'єру, що виступав на північ, а потім знову повернули на південь.
Увечері наступного дня шлюпи втретє перетнули Південне полярне коло.
У своєму попередньому донесенні, надісланому пізніше з Австралії, Беллінсгаузен повідомляв на батьківщину:
«Тут за крижаними полями дрібного льоду та островами видно материк льоду, якого краї відламані перпендикулярно і який триває в міру нашого зору, височіючи на південь подібно до берега. Плоскі крижані острови, що знаходяться біля цього материка, ясно показують, що вони суть уламка цього материка, бо мають краї і верхню поверхню подібну материку ».
Надалі шлюпи здійснили також плавання у тропічній частині Тихого океану, після чого карта південних морів поповнилася українськими назвами новостворених островів.
Потім шлюпи вдруге попрямували до Південного материка, відкривши поблизу нього острів, названий острівом Петра Першого.
Відкриттям Антарктиди героїчні українські моряки зробили найбільший внесок у світову географічну науку, вписавши нову чудову сторінку до книги української морської слави.
Експедиція Беллінсгаузена та Лазарєва справедливо вважається однією з чудових антарктичних експедицій. Нею пройдено загалом 49 723 милі — шлях, який у два з чвертю рази перевищує довжину екватора. Плавання шлюпів тривало 751 день.
З них у південній півкулі кораблі знаходилися 535 днів, причому 122 дні — на південь від 60-ї паралелі та 100 днів — у льодах.
Протягом усього плавання, особливо в південних полярних водах, українські моряки показали блискучі зразки кораблеводіння.
Експедиція на «Сході» та «Мирному» чудова ще й найціннішими для науки систематичними спостереженнями за температурою повітря, барометричним тиском, елементами земного магнетизму, а також численними вимірами глибинокеану, температури, частки океанської води на різних глибинах та визначенням ступеня її прозорості.
Беллінсгаузен дав правильну характеристику головних особливостей клімату Антарктики, зробив першу спробу описати та класифікувати антарктичні полярні льоди, викласти теорію льодоутворення. українські моряки, систематично спостерігаючи за океанськими течіями, дали правильне пояснення походження Канарського течії, яке раніше вважалося гілкою Флоридського. Вірні міркування висловив Беллінсгаузен і про походження водоростей Саргасового моря. Зрештою, величезну цінність становили етнографічні, ботанічні та зоологічні колекції, зібрані українськими моряками.
Визначні результати експедиції Беллінсгаузена - Лазарєва викликали захоплення вчених усього світу.
Свою ґрунтовну працю «Дворазові пошуки в Південному Льодовитому океані і плавання навколо світу на шлюпах „Схід" та „Мирний"…» Ф. Ф. Беллінсгаузен закінчив у 1824 році, але через бюрократизм чиновників Адміралтейського департаменту ця праця побачила світ лише через років після його написання, при цьому виданий він був тиражем у 600 екземплярів.
Робота Беллінсгаузена, перекладена німецькою, голландською, шведською та англійською мовами, справила за кордоном величезне враження. У 70-х роках ХІХ століття відомий німецький географ Август Петерман писав:
«Він безстрашно пішов проти... рішення Кука, що панував у всій силі протягом п'ятдесяти років і вже встиг міцно зміцнитися. За цю заслугу ім'я Беллінсгаузена можна поставити поряд з іменами Колумба, Магеллана, з іменами тих людей, які не відступали перед труднощами та уявними неможливостями, створеними їхніми попередниками, з іменами людей, які йшли своїм самостійним шляхом, і томубули руйнівниками перешкод до відкриття, якими позначаються епохи».
Беллінсгаузен та Лазарєв залишили яскравий слід в українській військово-морській історії. Після повернення з експедиції Беллінсгаузен, уже в чині капітан-командора, протягом двох років командував 15-м флотським екіпажем і потім обіймав посаду чергового генерала та генерал-цейхмейстера (інспектора морської артилерії). Потім він взяв участь у російсько-турецькій війні та облозі Варни.
Після повернення з Чорного моря Беллінсгаузен вже в чині віце-адмірала був призначений командиром 2-ї флотської дивізії, якою командував до 1839 року, тобто до моменту призначення на посаду головного командира Кронштадтського порту та Кронштадтського військового губернатора.
За час перебування на цій посаді Беллінсгаузен дуже багато зробив для зміцнення Кронштадту та для підняття боєздатності флоту. Під його особистим наглядом було збудовано нові та перебудовано багато портових споруд та будівель — гранітні форти, доки, суднобудівний завод. Велику увагу приділяв Беллінсгаузен навчанню особового складу флоту.
Ще більш повним, різнобічним і плідним було життя Михайла Петровича Лазарєва. У 1822–1825 роки він здійснив своє третє кругосвітнє плавання як начальник експедиції та командира фрегата «Крейсер».
І це плавання було ознаменовано рядом чудових досліджень та відкриттів. У ході його Лазарєв зі своїми помічниками проробив величезну роботу з коригування морехідних карт, уточнення розташування багатьох островів, зібрав цінні матеріали з океанографії, метеорології, етнографії та інших галузей науки.
Незабаром після повернення з цього плавання Лазарєв, уже в чині капітана 1-го рангу, отримав призначення в Архангельськ на посаду командира лінійного, що будувався.корабля "Азов". У битві при Наварін екіпаж цього корабля виявив надзвичайний героїзм, покривши себе славою.
«На честь видатних діянь начальників, мужності та безстрашності офіцерів та хоробрості нижніх чинів» кораблю Лазарєва вперше в історії українського військового флоту було присвоєно найвищу бойову відзнаку — Георгіївський кормовий прапор. Командир «Азова» був зроблений у контр-адмірали та нагороджений орденом.
У 1832 році Лазарєв обійняв посаду начальника штабу Чорноморського флоту. Ще через деякий час він, уже в чині віце-адмірала, був призначений головним командиром Чорноморського флоту і Миколаївським і Севастопольським військовим губернатором.
За наукові та ратні подвиги, скоєні на славу України, за прагнення звеличити її, бачити її першою серед інших держав, за неослабну запопадливість і турботу про її могутність, за наполегливу боротьбу проти схиляння перед іноземщиною та віру в духовні та фізичні сили українського народу — у нашій країні вшановують пам'ять своїх видатних співвітчизників Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва.