Федеріко Гарсіа Лорка «1910»
Ті очі мої дев'ятсот десятого року ще не бачили ні похоронних ходів, ні поминальних бенкетів, після яких плачуть, ні сутулих сердець, на морського коника схожих.
Ті очі мої дев'ятсот десятого року бачили білу стіну, біля якої мочилися діти, морду бика та часом - гриб отруйний і по кутках, розмальованих невиразним місяцем, часточки сухого лимона в чіткій тіні пляшок.
Ті очі мої все ще блукають кінськими холками, по ковчегу, в якому заснула Свята Роза, по дахах кохання, де заломлені свіжі руки, по заглухлому саду, де коти поїдають жаб.
Горища, де сивий пил ліпить мох і обличчя, скрині, де шарудить мовчання сушених раків, кутки, де зіткнувся сон зі своєю дійсністю. Там залишилися й очі.
Я не знаю відповіді. Я бачив, що все в цьому світі шукало свій шлях і в кінці порожнечу знаходило. У безлюдних вітрах - тужність порожнього простору, а в очах моїх - натовпи одягнених, але немає під одягом тіл!
Переклад А. Гелескула
Aquellos ojos mios de mil novecientos deu no vieron enterrar a los muertos, ni la feria de ceniza del que llora por la madrugada, ni el cor que tembla arrinconado com un caballito de mar.
Aquellos ojos mios de mil novecientos deu vieron la blanca pared on orinaban las niñas, el hocico del toro, la seta venenosa y una luna incomprensible que iluminaba pels rincones los pedazos de limón seco bajo el negro duro de las botellas.
Aquellos ojos míos en el cuello de la jaca, en el seno traspasado de Santa Rosa, dormida, en els tejados del amor, amb gemidos y frescas manos, en un jardín donde los gatos se comian a las ranas.
Desván on el polvo viejo congrega estatuas y musgos, cajas que guardansilencio de cangrejos devorados en el lugar donde el sueño tropezaba con su realidad. Alli mis pequeños ojos.
No preguntarme nada. He vist que las cosas cuando buscan su curso encuentran su vacío. Hi ha un dolor de huecos pel aire sin gente y en mis ojos criaturas vestidas ¡sin desnudo!