Генерал-лейтенант Олександр Лебідь у Карабаху Хлопці, вас не перемогти!, Центр підтримки

Олена пише: "Не забуду ніколи, як 9 травня 1992 року, тато вривається додому, і танцює: ”Ми перемогли! Ми взяли Шуші! Важкий бій був. Наші прорвалися через скелі, звідки ніхто не очікував. Все! Степанакерт тепер не бомбитимуть А ці підонки в нашому храмі влаштували хлів, ви уявляєте, худобу там тримали.

Тільки в 1997 році я вперше потрапила до Шуші і побачила вже відреставрований, білий храм. Мені пощастило – мене вінчав із чоловіком Србазан Паргєв, а нашим хрещеним батьком був генерал-лейтенант Олександр Лебідь.

До поїздки до Шуші ми з Інною та Олександром Лебідь були в Гандзасарі. Я нишком спостерігала за ним. Було цікаво, чи сподобається наш храм, архітектура. І я бачу, що цей величезний, як скеля, богатир, що вийшов з українських билин-опустивши голову, плаче, як дитина. Я тихенько вийшла, щоб не заважати. Потім він уже сказав своїм громоподібним голосом, який досі дзвенить у мене у вухах: "Хлопці вас не перемогти!"

Він нагадав, що в період існування Радянської влади доленосні рішення залежали від волі однієї людини. Так, за словами Лебедя, якби вождь встав не з тієї ноги і оголосив Чечено-Інгушетію союзною республікою, то зараз Україна б не мала проблем із Чечнею. За його словами, коли з відомих причин СРСР перестав існувати, то нарівні з Азербайджаном мав самовизначитись і Нагірний Карабах. "Мені смішно слухати, коли говорять про Гельсінські угоди, - заявив він, - у той час, як розвалився Союз, а від Югославії залишилися клаптики". Перебуваючи в Степанакерті, генерал Лебідь особливе значення надав тому, що Вірменія - випробуваний віками союзник Укаїни, і дав високу оцінку боєздатності карабахської армії, заявивши, щопроведена нею операція з розблокування Карабаху варта бути вписана золотими літерами у військовий літопис.

---