Геронда, а чи правильно, коли...
Геронда, а чи правильно, коли кривдять, говорити про кривдника: "Бог йому віддасть за його зло"?
— Той, хто так каже, робить себе посміховиськом лукавого. Така людина не розуміє, що, кажучи так, вона "шляхетно" проклинає інших. Деякі говорять про себе, що вони люди чуйні, мають любов і душевну тонкість і зазнають несправедливостей, які роблять їм інші. Але разом з тим вони говорять про тих, хто їх ображає: "Нехай віддасть їм Бог за їхнє зло". У цьому житті всі люди складають іспити, щоб перейти в інше, вічне життя — до раю. Помисел каже мені, що таке "шляхетне прокляття" знаходиться нижче за духовний прохідний бал і християнину воно недозволено. Адже Христос не вчив нас такої любові. "Отче, відпусти їм, бо не ведуть, що творять" [1] - ось якої любові навчає Він. А крім того, найкраще благословення з усіх, коли нас незаслужено проклинають, і ми мовчки, з добротою це приймаємо.
Якщо люди поверхневі чи лукаві — ті, хто мають злість і перекручують істину, — оббрехають нас або вчинять з нами несправедливо, постараємося, якщо можемо, не шукати собі виправдання у тому випадку, коли несправедливість стосується особисто нас. І слів: "Нехай віддасть їм Бог" - говорити не будемо, тому що це теж прокляття. Добре, якщо ми від щирого серця пробачимо наших кривдників, попросимо Бога зміцнити нас понести тягар наклепу і будемо, наскільки можливо непомітно, продовжувати духовне життя. І нехай ті, чиїм типиконом є судження та осуд інших, чинять з нами несправедливо — адже таким чином вони невтомно готують нам золоті вінці для справжнього життя. Звичайно, люди, які живуть з Богом, ніколи не проклинають інших, тому що в них немає злості, а лише доброта. Зло, яким кидають у цих освячених людей інші, освячується — хоч би яким воно було. А саміті, хто живе з Богом, при цьому переживають велику, невидиму іншим радість.
Заздрість, що має злобу, може зашкодити іншим. Це і є пристріт — дія бісова.
— Геронде, хіба Церква визнає пристріт?
- Так, є навіть особлива молитва "від презорства очес" [1]. "Дурне око" шкодить іншим тоді, коли людина говорить щось із заздрістю.
— Геронде, багато хто просить у нас ладанки від пристріту для немовлят. Чи можна такі ладанки носити?
- Ні, не можна. Говоріть мамам, щоб одягали на малечу хрестики.
— Геронде, а якщо хтось зробить якусь чудову річ, інший її похвалить, перший прийме похвалу з гордим помислом і потім ця річ якимось чином пошкодиться, це пристріт?
— Ні, це не пристріт. І тут вступають у дію духовні закони. Бог забирає від людини Свою Благодать, і тому відбувається шкода. Пристріт має місце в поодиноких випадках. Особливо люди, які мають заздрість зі злістю, а таких небагато, можуть наврочити інших. Наприклад, заздрісна жінка бачить маму з чарівним малюком і зі злобою каже: "А чому у мене немає такої дитини? Чому Бог дав її їй?" У цьому випадку малюк може постраждати: не спатиме, почне плакати, мучитися, бо вона сказала це зі злістю. І якби ця дитина захворіла і померла, то така зла і заздрісна жінка раділа б. Інший, приміром, бачить чуже теля, пристрасно хоче, щоб воно належало йому, і тварина незабаром околює.
Однак часто сама мати винна в тому, що страждає її дитина. Наприклад, мати бачить чужого худенького малюка і каже: "Ну й скотина! Просто шкіра та кістки!". Своїм помилувалася, а до чужого поставилася зверхньо. Але слова, зі злістю сказані про чужу дитину, б'ють її власним чадом. І чадо, не будучи винним,страждає через матір. Нещасне маля тане на очах — у покарання матері, щоб вона усвідомила свою провину. Але, звичайно, сама дитина в цьому випадку зараховується до мучеників. Суди Божі – безодня.