Історія, МО «СЕРГОКАЛИНСЬКИЙ РАЙОН»
1846 року було засновано урочище Дешлагар як штаб-квартира 83-го Самурського піхотного полку, розташоване біля виходу з гірської ущелини Ая-Кака. Було збудовано, крім фортеці, сторожову вежу, складські приміщення, стайню, гауптвахту, церкву, будівлю казарми на 1500 осіб, штаб полку. 1906 року відбулося повстання солдатів Самурського полку, яке очолили Самолленко, Нога, Чаусов, Яновенко та Голуб'ятників. Повстання було придушене, 239 осіб було засуджено, керівників страчено. У Дешлагарі проживали євреї, вірмени, поляки та ін., які були торговцями, крамарями тощо. У 1900 році Дешлагар стає селищем. Тут знаходилися офіцерський клуб, церква, двокласне училище тощо.
Назва Дешлагар була пов'язана з чагарником гордевини, яким був покритий схил. По-даргінськи гордевіна – дерш. 1929 року селище назвали Коркмаскала, а 1938 року – Сергокала. У 1928 року у селищі організували сільгоспартіль «Дешлагар», а 1936 року - колгосп імені М.Самурського, перейменований 1938 року імені В.І.Леніна. У 1929 році було створено сільраду, того ж року відкрито педтехнікум. У 1935 році його перевели в Буйнакськ, а з 1941 по 1974 педучилище знову працювало в Сергокалі, потім було переведено в Ізбербаш. У роки радянської влади було відкрито лікарню на 10 ліжок, з 1933 року лікарня перебуває у колишній казармі солдатів царської армії.
УРАХІ - одне з давніх і великих селищ даргінців, центр спілки Каба-Дарго. Утворилося в результаті об'єднання поселень Дахіна або Кіалгія бухіналу, Іздагіша, Ганзебаха. Поселення було оточене фортечною стіною заввишки 3 метри і шириною від 1,5 метра до 70 сантиметрів з бійницями. Фортечна брама знаходилася вмісцевостях Г1ілак'от1, Х1ярх1як'ак'рі, Дахіна, Г1ялзі, Діргоні. Усього було 7 воріт: 3 у верхньому, 4 нижньому аулі. На високих пагорбах навколо селища були сторожові вежі.
За переказами, до Урахи приходили війська іноземних завойовників. У тому числі війська Тимура, шахів Персії, царські війська. Переселенці з Урахи утворили 12 хуторів: Аймаумахи, Чабазімахи, Аямахи, Ванашимахи, Аялізимахи, В. та Н.Махаргімахі, Сугурбімахи, Буцраула, Кьулла-Кент, Хапкай-Кент, Ая-Бурх1іла.
Разом з Акуша-дарго у 1819 році Урахінський союз був приєднаний до Укаїни. З утворенням Даргінського округу, розділеного на наибства, Урахі увійшло до складу Мекегінського наибства.
Основне заняття населення – землеробство та тваринництво. За переписом 1886 року в Урахі з п'ятьма відселками було 1065 будинків, орних земель - на 10500 сотень (700 десятин), сінокосів на 3000 арби (або 200 десятин), 2120 голів рогатої худоби, 3000 овець, 100 , 14 мулярів, 14 теслярів, 1 коваль - всього 30 ремісників.
МУРГУК - утворилося з 9 поселень: Чиркала Кьасі, Урхахіана, Давдала муза, Бігуб Вaціa, Нанушки, Шила гііла, Гіінціала, Х'ул-рела Бяхі, Кгалгіялікіла і Мургук. Останнє було розташоване на важкодоступній скелі. Після об'єднання інших поселень у село Мургук селище розширилося по обидва боки гори.
Назва селища Мургук, згідно з переказами, виникла від імені дівчинки, яку звали Мургук. Переказ свідчить, що один мешканець селища Башли розійшовся із дружиною. Вони мали доньку. Вона з батьком залишилася у Башли. Дорога, якою вона ходила до сусіднього селища до матері, отримала назву «Мургук їв» («Шлях Мургук»). На цьому місці було збудовано селище, і від назви дороги та місцевості стало називатися Мургук. Коли селище було перенесено нагірку К'аділа муза, назва ця була збережена.
Збереглося воно і після об'єднання поселень із Мургуком в одне селище.
Згідно з переписом 1883 року в Мургуці було 282 двори та 1150 жителів. У Мургуці раніше були талх'ани, жили біля К'адала муза. Мали у власності багато земель. Працювали на них залежні – раяті.
КАНА-СІРАГИ (місце, де утворилося селище) була земля Газіхана з Уркараха. Сюди приходили кровники та інші переселенці, яких виганяли з інших сіл. Спочатку було селище Кьолабак1і. У цих місцях утворилося 7 поселень: К'арк'нау, Х'унціела, Мург, Гьяргьурті, Кьолабакії, Циуленціі, Ціерг'ала. У зв'язку з необхідністю захисту від зовнішніх нападів поселення об'єдналися та утворили селище навпроти гори К'яба дубура. Звідси і назва виникла – К'яба-сираги. Сирагінці замість дубуру говорили сирт – Кьяба-сирт. Коли після приєднання до України замовили друк, замість арабського «б» написали «н». Звідси й вийшло замість Каба-Сіраги Кана-Сіраги. Друк не стали міняти і назва закріпилася за селищем.
З трьох боків селище було захищене природною перепоною, а південна та північна сторони були захищені фортечною стіною з двома вежами та воротами, де чатували по черзі 4 сторожові. Ключі від воріт були біля сільського кадія.
У 80-х роках X1X століття в Кана-Сіраги було 183 господарства (двори) та 857 жителів. Селище входило до складу Каба-Дарго.
КИЧІ-ГАМРІ. Сучасне селище Кічі-Гамрі утворилося з живих жителів міста Х1ямур-Дарго. Але селище утворилося не одразу. Після руйнування арабами Х'ямур-Дарго ті, хто врятувалися, розбрелися по різних місцях. Багато хто пішов у Верхнє Дарго. Першими поселенцями були нащадки тих, хто пішов до Усиша, звідки повернулося кілька господарств. Поселенняутворилося приблизно в ХIV столітті, про що свідчать написи на надгробних пам'ятниках біля Шейхлах1ябрі. Селенію було дано назву старого міста, але з збільшенням «кічі» (маленький), оскільки воно перебувало під впливом кумиків. Селище входило до складу Хlямур-Дарго на чолі з Утaмишем. Квартали Х'араул, Бурх1іаул, Х'араул. Навколо селища до Маммаула знаходяться старі поховання. Мюрего - одне з великих даргінських селищ, було заселене ще в давнину. Навколо селища є археологічні пам'ятки різних епох. Нинішнє поселення утворилося з 7 поселень: Мехіярх'яба (або Шамшагьар), Шила-гіяя (або Шулла-гіяя), К'їзала циурла муза, Валкіала ши, Кебяxі ши (або Батурші), Зерг'їла дяк, Тарі.
За іншими відомостями, тут були ще поселення: Майдунті, Гьєркай Цилда, Мерх'нела х'яб, К'арк'aла к'ада і Чянтула гіяя. Назва селища, за одним відомостями, виникла від даргінських слів «заходів» (місце) і «агарті» (не мають). А по іншим, від арабського «мураккабун» (об'єднаний, складений) або «мурах1х1абун» (об'єднаний). На цвинтарі збереглися пам'ятники понад 400-річну давність, що може свідчити про приблизний час прийняття ісламу мюрегинцями.
На територію Мюрего приходили війська Тимура, але змогли взяти село. Були тут також війська перських шахів Аббаса 1 та Надір. 1725 року до Мюрего приходили українські війська. Мюрего, згідно з даними кінця ХVIII століття, входило до складу Гамринського магала. В 1819 мюрегінці виявили бажання бути в підданстві Укаїни. У 1844 році Мюрего підтримало Шаміля, за що село було розгромлено царськими військами на чолі з генералом Ренненкампфом. З 1846 Мюрего знаходилося в складі Дербентської губернії. З освітою 1860 року Кайтаго-Табасаранськогоокругу Мюрего знаходилося у складі Нижньокайтазького наибства як окреме товариство, куди входили також селища Кічі - Гамрі і Бурдекі.
У цей час Мюрего було одним із великих сіл Кайтаго-Табасаранського округу і мало 528 будинків з населенням 2760 осіб. Вона мала 213 десятин орної землі, 821,9 десятини пасовищ та 302,1 десятини лісу. За кількістю великої рогатої худоби Мюрего стояло першому місці серед даргінських сіл (3384 голів), загалом понад 6 голів, однією господарство. Наприкінці ХIХ століття наїбства перетворено на ділянки. Округи ж збереглися аж до утворення районів після встановлення радянської влади, потім село увійшло до складу Дешлагарського району, перетвореного спочатку на Коркмаскалінський, а потім на Сергокалинський.
НИЖНІ МУЛІБКИ розташовано на хребті Аждаг'ала шурла бах1. За переказами, селище виникло раніше Урахі і знаходилося на вершині біля гірського хребта. Поселення було з трьох боків оточене оборонною стіною із трьома воротами. Сторожова вежа знаходилася на гірці Цlурла бахl, що охоронялася варти. Ще ранньому середньовіччі тут сповідували християнство вірменського штибу. Назва села пов'язана зі словом «мулк» або «мулерк», що означає даргінською мовою «хробак». Ця назва, як писав К.Ф. Ган, селище отримало у зв'язку з тим, що біля нього ловлять п'явок.
За переказами, приходили війська Тимура, які нібито зруйнували селище після руйнування Герга. Приходили в Нижні Мулібки та війська іранських шахів Аббаса 1 і Надір. Поселення та склад Урахінського союзу (Каба-дарго). Основними заняттями були землеробство та скотарство. У цей час тут було 561 господарство з 2520 мешканцями, які мали у власності 550 голів великої рогатої худоби, 1500 овець та 30 коней. Тут було розвинене ремесло. Були 31 коваль, 24тесляра, 15 мулярів та 1 срібляк – всього 71 ремісник. Ходили на базари Урахі, Цlудахар, Акуша, Уялу-Ая. Поселення мало 4 квартали: Хьарша, Х'арша, Бурх'ік'ат1, Янц1ак'ат1.
Вихідці із селища Мулебки утворили хутори Міглакасі, Ханц-каркамахи, К'ярдмахи, Цурмахі, Арачанамахи, Бах1махи, Бурхлімахи, Айнурбімахи, Улрукімахи.
БУРДЕКИ - було засноване вихідцями із селища Урахі, Утамиша, Муги. Сталося це після руйнування міста Х1ямур-Дарго. Землі його жителів, що залишилися, були поділені між селищами Утамиш, Башли і Урахі. Кордон між утамиськими та урахинськими землями проходила приблизно за 10 кілометрів від місцевості Кьвялцнаула. Для охорони своїх земель утамиське суспільство, де проживали кумики, підселило на 5 років 8 господарств трохи вище нинішнього селища Бурдеки. Тому їх називали «ордеги,), що кумицькою мовою означає "верхні". Але тут не було джерела води, і тому ці сім'ї згодом переселилися донизу, де знаходиться селище і нині. Сюди стали переселятися окремі господарства з Урахи і Муги. З Урахі в основному переселилися з тухуму Гадай-джанайх'ала, внаслідок чого і в Бурдекі утворився такий тухум. Даргінців у Бурдеки побільшало, і поступово село перетворилося на даргінське. Урахинці заснували квартали Гьєрк'ол-к'оті та Ціяб-к'оті, утамишці - Ясар к'оті, мугинці - Серх'ї к'оті.