Історіябудівництва Лувру
Будівлі Лувру зводилися протягом 8 століть. Першою спорудою була захисна фортеця на підступах до острова Сіте у тодішньому центрі французької столиці. Її спорудили за наказом Філіпа ІІ Августа наприкінці 12 – на початку 13 століття. Король Карл П'ятий, що правив у 1364–1380 роках, розмістив тут свою резиденцію. Для цього будівництво трохи переробили під керівництвом архітектора Р. дю Тамплю.
Починаючи з 1527 року фортеця почала радикально реконструюватися і перероблятися як усередині, і зовні. Проект розробили П.Ляско. Він наказав зруйнувати вежі, трансформувавши замок у палац у стилі ренесансу.
У 1563 році вдова короля Генріха II, Катерина Медічі, доручила Пилипу Делорму будівництво нового палацу. Він отримав назву Тюїльрі від французького tuilerie - "черепиця". Справа в тому, що нова будівля стояла на місці колишнього черепичного заводу. Генріх Четвертий збільшив площу Лувру, з'єднавши його з Тюїльрі Великою галереєю вздовж річки Сени. Протяжність цієї галереї становила 420 метрів. Саме вона стала основою майбутнього музею.
Кінець 17 століття приніс Лувру реконструкцію, що наблизила його вигляд до стилю бароко. Цими роботами займалися французькі архітектори на чолі з Л. Берніні. К.Перро спорудив відому східну колонаду у стилі класицизм. П.Лево працював над деякими інтер'єрами, включаючи зал Августа – місце зберігання королівських колекцій античних статуй, зброї, медалей. Тоді ж Лево відновив галерею Аполлона, що згоріла в пожежі 1661 року. Він керував розписом цієї зали Ш.Лебреном.
Потім роботи над Лувром пригальмувалися, тому що Людовік Чотирнадцятий вирішив зробити своєю резиденцією Версаль. Тому Лувр почали використовувати художники, меблярі, ремісники, скульптори та декоратори. Вони тут і жили та працювали.