Як батьківщина Бейла приймає фінал ЛЧ
Якби Кардіфф приймав фінал роком раніше, то приїжджі вболівальники зіткнулися із проблемою: до минулого літа футбол тут майже нікого не цікавив. Місцевий Кардіфф Сіті грав на невеликому стадіоні на околиці міста, а знайти в барах трансляцію гідного матчу виходило тільки за відсутності на паралельних каналах регбійних ігор.
Схиблений на регбі Уельс підсадив на футбол лише Кріс Коулман. Влітку 2016-го валлійці прорвалися до півфіналу Євро, і маленьку країну захопило футбольне божевілля. Майки збірної розкупили до середини турніру, діти несподівано окупували футбольні секції, а у списку найбільших Гарет Бейл став одним з Гаретом Едвардсом – улюбленим регбістом нації з 1960-х.
Фінал Ліги чемпіонів навряд чи заново розбудить лихоманку, що вщухла за рік, але цілком гідний стати головною подією року в місті, де рідко проходять заходи європейського масштабу.
УЄФА вперше за 10 років ризикнув віддати головний матч невеликому населеному пункту. 2004-го «Порту» та «Монако» рубалися в німецькому Гельзенкірхені на радість 250 тисячам жителів. У валлійській столиці живе у півтора рази більше, хоча з урахуванням передмість вийде майже 850 тисяч місцевих.
Кардіфф не має великої історії: бурхливе життя тут закрутилося лише в XIX столітті, коли на берегах Брістольської затоки почали будувати доки. У 1830-х до порту підвели залізничну гілку, і місцева економіка пішла вгору силами експорту вугілля з регіону. Все було добре майже півстоліття, але в 1880-х підприємливі бізнесмени взялися за містечко Баррі: всього 11 км на південний захід від Кардіффа, але на набагато вигіднішій точці узбережжя.
До початку Першої світової війни головним вугільним портом світу став Баррі, а Кардіфф, який отримав від королястатус міста, XX століття пережило тяжко. Економіка терпіла не найкращі роки, доки добили німецькі бомбардування Другої світової, і із затяжної кризи валлійська столиця вибралася лише до кінця століття. Велика перебудова почалася в 1990-х: пошарпаний Кардіфф упорядкували, покинуті доки переробили під телевізійні студії, а в центрі відгрохали найбільший у світі критий стадіон з природним газоном.
"Міленіум" - головна і чи не єдина причина, чому лігочемпіонський фінал дістався Уельсу. 1999-го його будували спеціально до чемпіонату світу з регбі, і футболістів сюди пускають не так часто: лише на початку 2000-х, поки будувався «Уемблі», Кардіфф приймав фінали англійських кубків. На головний матч Ліги чемпіонів стадіон претендував ще 2003-го, але тоді його забрав «Олд Траффорд». У суботу «Міленіум» повноцінно увійде в історію: на 75-тисячній арені вперше зіграють єврокубковий фінал під дахом: далекоглядне рішення у дощовому місті Британії.
У центрі міста з п'ятниці розкинулась спонсорська фан-зона. Дивувати цього року вирішили плавучим полем: його спорудили просто на водах затоки Кардіффа.
Маленька валлійська столиця прийме найбільшу юрбу у своїй історії: у місті очікується до 170 тисяч гостей. Для потреб фанатів, які не готові платити шалені гроші за місцеві готелі, транспортні компанії запустили додаткові поїзди та автобуси з Лондона, Бірмінгема та Брістоля. Загалом валлійська економіка за вихідні має заробити на приїжджих понад 50 мільйонів євро.
Що стосується самих валлійців, то Кардіфф у суботу вболіватиме за «Реал». Гарета Бейла чекають у рідному місті та сподіваються, що йому вистачить здоров'я вийти на поле. У ресторані Elevens, яким володіє форвард,напевно, заготовили спеціальне меню, а у всіх пабах особливою популярністю користуватиметься Бейл ель – спеціальний сорт, випущений місцевою броварнею Brains.
Минулого року Гарет уже катався вулицями Кардіффа у статусі переможця: збірна Уельсу не вийшла у фінал, але після Євро героїв зустрічав парад на 200 тисяч людей. Суботнього вечора у Бейла та його друзів буде ще одна можливість зробити Уельс футбольною країною.