Як святкували Новий рік у Велику Вітчизняну, Наша перемога
Як святкували Новий рік у Велику Вітчизняну
Вологжанці, ветерану праці Олені Леонідівні Смоліній зараз 86 років. Свого часу вона навчалася у середній залізничній школі № 9 станції Вологда (з 1936 по 1943 рік на вулиці Шляховській, 1). Закінчила Сухонський технікум молочно-консервної промисловості. Навчалася у Ленінградському сільськогосподарському інституті. Має дві вищі освіти - агрономічну та педагогічну. З 1959 по 1989 рік працювала у ВДПІ.
Сьогодні ми пропонуємо увазі читачів спогади Олени Леонідівни про військове дитинство.
З кінотеатру - до траншеї
У перший рік війни всі класи з будівлі школи біля Горбатого мосту (його віддали під шпиталь) перевели до будівлі початкової школи на вулицю Лассаля (нині Зосимівська). Навчалися у три зміни. Ми навчалися з 13:00 до 17:00.
Восени почалися польоти німецьких літаків-розвідників над Вологдою. Поява літака супроводжувалась гудками повітряної тривоги. Часто тривоги відбувалися вдень, ми лише встигали прийти до школи і бігли до траншеїв, виритих у берегах Копанки. Згадався випадок. Ми з дівчатами перед уроками ходили до кінотеатру «Іскра» (пізніше – «Салют») на фільм «Свинарка та пастух». Після кіно не встигли і до школи дійти – одразу довелося тікати до траншеї.
Школа опалювалася дровами, освітлювалася гасовими лампами, 2-3 стояли на столі вчителя. Іноді розглянути на дошці було неможливо. Зошити з української мови та математики видавалися в обмеженій кількості, тому з будь-яких старих чистих аркушів паперу шили зошити самі. У магазині зошитів не продавали. Багато хто прагнув навчатися на позитивні оцінки, особливо дівчатка. Це оцінювалося як підтримка фронту. На «відмінно» навчався Альоша Фомічов. Він бувевакуйованим з Ленінграда.
На стіні висів табель успішності. Іноді найкращим учням вручали премії. Мене преміювали книжками, мою однокласницю Капліну Ніну – білою ситцевою сорочкою. У роки війни сорочка дуже цінний подарунок!
Дітям у школі у велику зміну давали склянку гарячого чаю, іноді просто окропу, крихітний шматочок чорного хліба, чайну ложку цукрового піску. Староста класу Тамара Сорокіна приносила цю їжу на великому таці. Учні, що зголодніли, накидалися на ці ласощі. Шматочки, що залишилися, віддавали найбільш голодним, частіше хлопчикам.
Так зустрічали Новий рік розвідники одного з наших підрозділів у 1942 році.
У 6-му класі у нас був новий предмет – військова справа. Урок розпочинався з повідомлення про перебіг воєнних дій на фронті. Вчилися розбирати та збирати гвинтівку, одягати та знімати протигаз, користуватися гранатою. Велику роботу з нами проводила медсестра Олена Василівна, на жаль, не пам'ятаю її прізвище. Вчила нас накладати пов'язки, захищатися від отруйних та хімічних речовин, переносити поранених. Ми складали норми БДСО («Будь готовий до санітарної оборони»).
За класом для шефської роботи закріплювалися палати поранених у шпиталі, який перебував у залізничному технікумі. Особливо багато роботи було, де лежали тяжко поранені. Читали їм щойно отримані листи. Кожне читання супроводжувалося безліччю емоцій і навіть сльозами. Потім писали листи у відповідь. Зазвичай поранені намагалися заспокоїти рідних, повідомляли, що лікують їх добре, цікавилися долею рідних та знайомих, які пішли на фронт, а на закінчення листа перераховувалися всі особи (іноді їх було до 20 і більше), яким треба передати привіти.
Ми давали для поранених концертів. Співали пісні, читали вірші, ставили сценки,танцювали. Вчителька математики Кашинцева О.Д. у довоєнні роки була керівником балетного колективу "КОРа" (Клубу Жовтневої революції). Вона допомагала ставити танцювальні номери: яблучко (матроський танець), польку, гопак, угорський танець.
Влітку 43-го бригаду учнів, які закінчили 7 класів, у кількості 30 осіб відправили до Архангельської області на заготівлю дров для школи. Вузькоколійкою везли нас на захід до станції Пукса. Тут нам і довелося видобувати дрова з річки Онєги. Біля берега знаходилися плоти з колод завдовжки 4-5 метрів, діаметром від 20 до 40 см. Швидка течія, вода буквально збивала з ніг, була дуже холодною. Нас ділили на дві бригади: одна викочувала колоди з води, інша закочувала на дуже високий берег.
У Новий Рік ми співали пісні про Батьківщину
Ялинки на Новий рік дозволили ставити з 1936 року. У школі біля Горбатого мосту, у лівому крилі будівлі до війни ставили високу ялинку. Прикрашали її саморобними іграшками, ланцюжками на кшталт гірлянд, виготовленими з кольорової стружки. Модно було з цієї стружки робити квіти і ставити на комод чи етажерку.
1942 рік. Новорічний настрій.
Пам'ятаю, що зустріч 1942 року була дуже скромною. У школі нарядили ялинку, довкола неї поводили хоровод. Діда Мороза, веселощів, радісного сміху не було.
1943 в 7-му класі зустрічали групою дівчаток у однокласниці Сусанни Куликової. Кожна принесла "подушечок" (цукерки), куплених на картки. Хазяйка грала на піаніно, а ми співали пісні про Батьківщину.
1944 зустрічали у сусіда дядька Миші, у якого квартирував військовий офіцер. Він до новорічного столу приніс галети, ковбасу, тушонку. Моя мама на гасі напекла коржів з борошна, яке їй видали на роботі. Інша сусідка напекла плюшок. Невелику ялинку вбралидовоєнними іграшками.
ПідготувалаТетяна Миколаївна Куликова, ветеран педагогічної праці