КАМАЛІЯ «Ми з чоловіком давно мріємо про дітей
Співачку та переможницю конкурсу «Місіс світу-2008» два тижні тому прооперували. Стан дружини пакистанського бізнесмена був загрозливим для життя
«Двокімнатний люкс у звичайній міській лікарні мені сподобався більше, ніж палати приватних клінік»
- Як ви себе почуваєте? — цікавлюсь у Камалії.
- Не погано. Але температура тримається. Коли її міряю, настрій псується. Я людина, яка довго не може лежати.
— Лікарі наполягають на постільному режимі?
— Але ж і ходити не забороняють. Це потрібно, щоб не утворювалися спайки. Хоча надмірно навантажувати себе не можна. За активність мене навіть лають.
— Коли ви зробили операцію?
Інна Петрівна: — Якби Камалію не прооперували, то вона могла б загинути. Йшлося про її життя. Відкладати втручання не можна було.
— Про те, що без операції не обійтися, я дізналася у п'ятницю, — додає Камалія. — Ми хотіли дотягти до понеділка. Не вийшло.
- Що ж сталося?
— Ми з чоловіком давно мріємо про дітей. І, зізнаюся, умене вже дві вагітності зірвалися на невеликих термінах. Цього разу я носила дитину лише два місяці. З шостого тижня у мене з'явився біль, кровотеча. Лікарі робили все, щоб зберегти плід. Я пила гормони. Виявляється, у мене мало виробляється своїх. Але після виступу на святі міліції я відчула себе дуже погано. Тож наступного дня поїхала до лікаря, який мене постійно спостерігає, Василя Лавріненка. Під час УЗД зауважила, що в нього буквально затремтіли руки. Він відвів мене до іншого кабінету. Зробив ще одне ультразвукове обстеження за допомогою сильнішого апарату. "Мені здається, вагітність завмерла". І запросив професора Тетяну Татарчук. Вона, подивившись на екран, відразу сказала: «Тут не одна вагітність. У вас у лівій трубі також є плід. Це позаматкова. Таке буває, але дуже рідко. Вона пояснила, що позаматкову вагітність слід видалити. Причому якнайшвидше, адже вже почалося запалення.
Інна Петрівна: — Лікарі сподівалися, що зроблять операцію, зберігши другий плід. Ми всі про це дуже просили лікарів.
А в суботу ввечері в мене почався сильний біль. Лікар сказав: «Їдь у клініку негайно. Хірургічна бригада вже у дорозі». Пізно ввечері я приїхала до лікарні №9, а вже о першій ночі мене повезли до операційної. До речі, ця лікарня оснащена сучасною апаратурою, яка дає змогу робити дуже складні операції. Там добрі відремонтовані палати. Мене визначили до двокімнатного люксу, який мені сподобався більше, ніж палати приватних київських клінік.
«Все те, що трапилося, — послане мені понад випробування»
— Довго тривала операція?
Інна Петрівна: — Три години. Ми із Захуром, чоловіком Камалії, вивелися за цей час. Я молилася, не перестаючи.
- В результаті явтратила праву трубу. Її видалили лапароскопічно, – каже Камалія. — Від операції залишилися три крихітних шрамчики. Один - прямо в пупку, два - внизу живота. Шви вже зняли. Ще кілька місяців і ці сліди будуть непомітні взагалі. Також в результаті операції я втратила. вагітності. (Камалія довго підбирає слово. Їй дуже важко вимовити слово «дитина». — Авт.)
— Прийшовши до тями після наркозу, про що насамперед запитали лікарів?
— Прокинулась у реанімації та відчула, що нічого не можу сказати. Зрозуміла, що в горлі стоїть слухавка. Чула, як пищить уся апаратура. Але буквально одразу я знову кудись «пішла». Наступного разу прокинулася від того, що лікар казав: «Відкрий рота і глибоко вдихни». Так витягли слухавку. Потім знову вимкнулася. Коли мене перевели до палати, я вже прийшла до тями. Але багато спала. У животі стояли дренажі. Коли до мене прийшла хірург Тетяна Феофанівна, вона, не чекаючи на моє запитання, сказала: «У тебе все буде добре. Ти зможеш народжувати дітей. Тепер ми знаємо, у чому були усі твої проблеми. Хвору праву трубу видалили. Але в цьому нема нічого страшного. Ліва труба у відмінному стані. У тебе такі ж шанси завагітніти, як і здорові жінки». Після цього мені пояснили, що дитину врятувати не вдалося.
Інна Петрівна: — Про те, що плід зберегти не вдалося, лікарі нам сказали на другий день після операції. Вони бачили, як я плачу, як усі переживають, тому вирішили трохи нас поберегти. Але я розумію: інакше в тій ситуації вчинити не можна було. Запалення виявилося настільки великим, що вже страждало і дитинка. Крім того, донька втратила так багато крові, що сама могла загинути. Після операції стало ясно, чому у Камалії регулярно піднімалася температура тіла, постійно точилися запалення. Тільки заразхірурги усунули причину.
— Усвідомивши, що втратили дитину, як вдалося не зневіритися?
Інна Петрівна: — Вона кричала: Я жити не хочу!
— Я сказала, що більше не вірю в Бога, що його нема. Чому повіям, наркоманам, алкоголічкам він дає багато дітей, вони легко народжують і потім кидають цих діток? Чому така несправедливість? Люди, котрі хочуть дітей, не можуть їх мати. Звичайно, я була не права, вимовляючи все це. Богохульствовала. І коли мені стало зовсім погано, я попросила запросити до мене батюшку, щоб сповідатись. Але не встигла це зробити. Однак у реанімації лікарі мені самі запропонували: «У нас зараз у клініці знаходиться священик. Не хочете поговорити з ним? Цілий вечір батюшка був у мене. Сповідав, благословив. Мені полегшало. Він пояснив, що все, що трапилося, — послане мені випробування.
«Я хочу народити одразу двійню — хлопчика та дівчинку»
— Кого ви хотіли — сина чи доньку?
- Дитину! Хоча. Спочатку хотілося, щоб первістком був хлопчик. Але зараз світ такий жорстокий і твердий. Наркотики, гомосексуалізм. Як захистити сина від цього? Вирішила, що з дівчинкою, мабуть, простіше. Але ще краще, якби в мене були двійнята. Відразу і хлопчик, і дівчинка.
Інна Петрівна: — У Камалії по батьковій лінії в роді є двійнята. Тож це цілком реально.
— Я чомусь відчувала, що в мені двоє дітей. Навіть на першому УЗД просила лікаря подивитися уважніше. Та й аналізи говорили про те, що в мене можуть бути двійнята. І литовський лікар, якому я пересилала аналізи, говорив: «Шукайте другий плід». На терміні тижнів шести він порадив: «Шукайте в трубах. Таке буває". Але тоді, мабуть, плід був такий маленький, що його не побачили. Але ж він був!
Інна Петрівна: — У Камалії почався такий біль, що вонакриком кричала. І найчастіше вони з'являлися вночі. Дочка не могла спати. Тепер розуміємо, що це у ній зростав плід.
- Що чоловік сказав після операції?
— Переживаючи за мене, він навіть маму лаяв. Мовляв, не стежила.
— Камаліє, як довго ви перебували у лікарні?
— Третього дня після операції попросилася додому. Лікар сказав: «Це залежатиме від того, як ти ходитимеш».
Ніна Петрівна: — Камалія одразу підхопилася. І невдовзі вже ходила — перекошена, опухла.
— Захур мене водив коридором. Побачивши це, лікар сказав мені: «Боєць! Але багато ходити не можна, не перестарайся». І все ж таки мене виписали. Вдома краще. Тут улюблені тварини: собаки, кіт, кролик, папуга! Я за всіма дуже сумувала. Мені навіть у лікарню собак привезли, і шпіц лишився ночувати. Вони мене відволікають, знімають стрес. Річчі навіть не їв, поки я перебувала у лікарні. Відчував, що мені погано. А до цього все норовив на живіт лягти. Наче знав, де зосереджено біль.
— Зараз лікарі приїжджають до вас додому?
— Тільки на УЗД їжджу до лікарні. А крапельниці ставити приїжджали лікар із медсестрою. Щодня мені потрібно робити укол. Із цим справляється мама. Причому вона вводить ліки так віртуозно, що в мене ні шишок, ні синців на сідниці не залишається. Я навіть не відчуваю уколів, коли їх мама робить. Щовечора дзвоню лікарю і звітую за день. Розумію, чи варто не виконати хоч одну рекомендацію, і лікування піде нанівець, все погано закінчиться.
— Чого вам ще не можна, але дуже хочеться?
— Під час виписки поцікавилася, коли можу почати займатися спортом. Через два з половиною тижні після операції можна починати ходити до басейну. Через півтора місяці робити зарядку, додавати силові навантаження. А на коня я зможу сісти лише за тримісяця.
Інна Петрівна: — Донька обожнює коней. Народилася з любов'ю до цих тварин. Два роки просила мене купити їй конячку.
— Я вже потай від усіх їздила до стайні. Усього на двадцять хвилин.
Інна Петрівна: - Як ти могла! Я нервуюсь, а ти коней гладиш! А потім невідомо, від чого температура піднімається.
— За час хвороби набрали вагу?
— Видужала під час вагітності на сім кілограмів, бо приймала гормони. Зайві кілограми заважають. Почуваюся пастушкою. (Сміється).
— До лікарні вам привозили домашню їжу?
— Одразу після операції можна було лише пити воду, потім дозволили їсти бульйон, печене яблуко. Людочка, покоївка, все мені готувала і передавала. Я і зараз продовжую їсти все варене, приготовлене на пару. Після операції скинула два кілограми. Лікар дозволив мені розширювати дієту. Але я не поспішаю. Адже не можна важкої їжі, гострої, смаженої. Хоча й не хочеться нічого такого. Мені навіть подобається те харчування, якого я зараз дотримуюсь.