Каміло Хосе Села «Сім’я Паскуаля Дуарте»
Вам знайомий термін «тремендизм»? Особисто я, ще два дні тому, уявлення про нього не мала. Тільки розпочавши знайомство з творчістю Каміло Хосе Сели, ще одного нобелівського лауреата, який залишив у мене хаос у голові у вигляді сумбурних вражень, які не сформувалися в цілісну позицію мого ставлення до цього роману, я вирішила погуглити: а чого там люди пишуть про це ? Пишуть небагато, зате я познайомилася з тремендизмом. Word активно підфарбовує це слово – йому теж не знайоме. Ну так ось, тремендизм, у перекладі - жахливий, страшний, зародився як напрямок в іспанській літературі у повоєнний час. Все, лікнеп про тремендизм закінчено (інше в інтернеті), далі - мої особисті спостереження та висновки після роману.
Герої роману цілком підходять для паноптикуму. Загалом я люблю неадекватних персонажів, з ними жити веселіше, але з цими навряд чи. З одного боку, в їх характерах чимало людських якостей, але тим часом їм притаманні жорстокість і насильство і відбувається це, якось схоже, ненавмисно, буденно, що погодитеся - страшніше. Селе вдалося поговорити про серйозне, сумне та трагічне - легко. Не знаєш, як ставитися до цього – чи сміятися, чи плакати. Таке враження, що солодке змішали із солоним і змусили з'їсти. І на подив, а може, якраз і ні – суміш виявилася їстівною. Але говорю про це обережно, бо страва гостра, враження строкаті. Активно радити не візьмуся, але скуштувати завжди варто.