Карл Брюллов Вершниця опис картини

Одним із геніальних художників 19 століття є Карл Павлович Брюллов. Його роботи з високим ступенем майстерності викликають захоплення завдяки буянню фарб, поєднанню контрастів. Карл Брюллов, починаючи з 1822 р., мешкає в Італії, щоб зібрати гроші для існування Товариства заохочення художників. Тут він створив чимало своїх витворів.

Історія створення

На особливу увагу заслуговує картина художника «Вершниця». Полотно створено 1832 р. на замовлення графині Юлії Самойлової. На ньому зображено молоду дівчину верхи на коні, що тільки повернулася з прогулянки. На балкон вибігла маленька дівчинка, яка спостерігала із захопленим поглядом за своєю сестрою. Сьогодні відомо, що художник зобразив на полотні двох вихованок графині: старшу Джованину та маленьку Амалію. Про те, що роботу було створено для графині, свідчить напис на нашийнику собаки «Самойлова».

Композиція картини

Картина «Вершниця» вражає своєю життєвістю, природністю. Все в ній дихає одухотвореною енергією: наїзниця, що повернулася з кінної прогулянки; маленька дівчинка, що захоплено дивиться за тим, що відбувається; розпалений вороний кінь; кудлатий пес, який ось-ось кинеться під ноги скакуна. Радість події присутня у картині через недовге розставання. Але підкорює глядача інше – це погляд маленької дівчинки, її великі, сповнені мрії очі. Вона милується своєю сестрою. У її погляді проскакує частка хвилювання. Але більше в ньому прочитується те, як дівчинка бачить себе на місці скакуні через деякий час.

Техніка виконання

Художник використовує контрастні тони, кожен із яких опрацьований до дрібниць. Світло-рожевий, синювато-чорний, білий відтінок поєднуються в картині гармонійно, ніде немаєперевантажених фарб місць. Брюллов навмисне вибрав поєднання непоєднуваних тонів. Завдяки майстерності художника вийшла чудова картина, а темні відтінки на тлі світлих квітів посилюють загальний емоційний вплив на глядача.

Цікаві факти

Після написання картина була представлена на виставці в Мілані в 1832 р. у галереї Брера. Решту часу графиня Самойлова тримала полотно у себе. Коли Самойлови було розорено, картину довелося продати. Тільки 1893 р. вона опинилася у Третьяковській галереї.

Багато хто захоплювався твором, його динамікою та жвавістю. Деякі критики говорили про відсутність емоцій вершниці. Неприродність пози та спокій дівчини за такої збудженості коня виглядають неправдоподібно – так вважали критики. Незважаючи на це, картину було визнано геніальним шедевром.