Колишня співробітниця МНС виховує онука на ім’я Шойгу
62-річна Зіна Нанаєва 19 років пропрацювала в МНС у Грозному водієм "КамАЗу". Єдина зустріч із тодішнім главою федерального відомства Сергієм Шойгу справила на жінку незабутнє враження, і вона назвала онука на честь міністра.
Астаміров Шойгу Ісламович поки що нічим особливим не відзначився – звичайний хлопчик, навчається у другому класі, а от його бабуся – жінка, як з'ясувалося, героїчна. Під час обох воєн вона під обстрілом вивозила поранених. Нанаєва має бойові нагороди та відзнаки ("За службу на Кавказі", "За службу Укаїни", "За участь у бойових діях" і т.д.), у неї стопка грамот і подяк. До війни Зіна працювала водієм на грозненському заводі "Червоний молот" – перевозила на "ГАЗах" та "КамАЗах" деталі, обладнання, продукти. Сісти за бублик дівчина мріяла зі шкільної лави. Після закінчення десятирічки вступила на курси водіїв, здобула права, і в 1970-му році влаштувалася на завод.
2000 року, коли розпочалася "друга чеченська", 13 водіїв, у тому числі Зіну, перевели в автобазу МНС, жили в наметах, і вона там була єдиною жінкою. Прала, прибирала, готувала на весь колектив, а потім сідала на старий КамАЗ і їхала по Грозному збирати трупи, перезахоронювала. МНС відправляло її і до гірських районів із консервами, хлібом, борошном, дровами та вугіллям для голодуючих та замерзаючих жителів. Стара машина постійно ламалася, жінка її лагодила сама.
2000 року до чеченських рятувальників прилетів міністр МНС Україна Сергій Шойгу і захотів побачити єдину на Північному Кавказі жінку-камазистку.
- У мене при одному спогаді про це грудку до горла підкочує... Не чекала, що зі мною так безпардонно вчинять. Викликали до відділу кадрів і сказали: ти вже на пенсії, звільняйся. Це бувшок. Я за всю службу зауважень не мала, здоров'я дозволяло працювати, йти не збиралася. Працювала на власній машині, всі завдання виконувала, – жінка скидається на сльози. – Попросила перевести мене на іншу роботу, якщо як водій я припинила влаштовувати, але цей варіант навіть розглядати не стали. Морально я була настільки пригнічена, що просто підписала заяву.
- Помічники голови міста запросили мене пройти з ними в машину та наказали водієві їхати у бік Ленінського РВВС. Внука Шойгу мені сказали взяти із собою. У мене підкосилися ноги, всю дорогу думала, що ж я наробила такого, – згадує співрозмовниця. – Коли проїхали РВВС, від серця відлягло. Приїжджаємо на Олімпійський проспект, а тут юрба кореспондентів. Підвозять мене до двоповерхового котеджу і кажуть: тепер це твоя хата, республіка дарує. А Шойгу піднесли величезну іграшкову машину. Я, звичайно, розплакалася… Пройшли в будинок і очам не повірили: євроремонт, п'ять кімнат, кухня, роздільний санвузол, приміщення обставлені м'якими меблями, на кухні – побутові прилади!
У залі у Зіни – у ряд портрети Рамзана та Ахмата Кадирових та двох Шойгу – онука та міністра, і власний портрет, зроблений у 1985 році – в молодості камазистка була світловолосою красунею.
Коли ми прийшли, Шойгу був у школі. Господиня зізналася, що через незвичайне ім'я діти сміються з нього, дражнять, але хлопчик тримається мужньо і не ображається на бабусю. Та й вона не шкодує про свій вчинок.
- Коли мій Шойгу бачить Сергія Кужугетовича по телевізору, одразу кричить: бабусю, йди, твого друга показують! – сміється вона.
- І все-таки чому ви вирішили назвати хлопчика так?
- Мені Сергій Шойгу дуже сподобався як людина. З чистою душею, порядний, привабливий, словом справжній чоловік. Язауважила, він не ділить людей за національностями, вміє спілкуватися та шанобливо ставиться до всіх. У Чечні під час війни були терористки, адже він міг і мене запідозрити: все-таки це рідкість, щоб жінка по всій республіці на вантажівці колесила. Але він мені повірив, захотів зустрітися та ще й нагородив. На честь такої людини варто було б назвати онука.
Нанаєва одна виростила двох синів та дочку, у неї четверо онуків та дві онуки. Батько Шойгу працює далекобійником на "КамАЗі" в Омську, не так давно він одружився з сибіркою Дар'ї, і тепер вони разом виховують двох його дітей від першого шлюбу.
- Шойгу маленького кинула мати, тож хлопчик із дитинства живе зі мною. Я дуже хочу, щоб він став військовим, – каже бабуся.
Під вікнами Зіни стоїть вантажна "Газель".
- Їжджу в магазини, на ринок, до рідні до села, в Урус-Мартан, - сумно перераховує вона. – Їздити особливо пенсіонерці нема куди. І "Газель" для мене як пушинка, а легковики на дух не переношу, сумую за великовантажами.