Комедії Плавта (Плавт)

Тіт Макцій Плавт (бл. 250 - 184 рр.. До н. Е..) Народився Умбрії, області, розташованої на північний схід від Лація. Достатньо точних біографічних відомостей про Плавт немає, і навіть ім'я його не цілком достовірне.

Плавт рано приїхав до Риму і почав працювати в театрі в якійсь невідомій якості, можливо, робочим сценою чи костюмером. Він зумів накопичити грошей і пустився в торговельні операції — це було тоді досить ризиковано, оскільки на території західного Середземномор'я не припинялися інтенсивні воєнні дії, внаслідок чого залишився без гроша в кишені. Після закінчення своєї ділової кар'єри Плавт, змушений якось боротися з нуждою, вступив на службу до мірошника і пропрацював у нього якийсь час, достатній, щоб знову виправити грошові справи. Досі не спростовано думку про те, що ця біографічна подробиця вирахована граматиками з тексту плавтівських комедій і, таким чином, не є цілком достовірною. Очевидно одне: на той час, коли невдалий купець повністю присвятив себе театру у змішаній якості драматурга, антрепренера та актора, він зумів якось роздобути кошти, необхідні для постановки вистав.

Далі був швидкий і приголомшливий успіх, в якому важливу роль відіграло те, що Плавт обслуговував своєю дотепністю новий державний інститут — священне свято, яке започатковувалося регулярно, а іноді — екстрено, у зв'язку з несприятливими знаменами, для того щоб умилостивити божество, що має відобразити і війська якусь напасти. Так, про комедії Псевдол повідомляється, що вона була поставлена у 194 році на святі, влаштованому на честь екзотичної богині малоазійського походження Великої Матері. У війську лютувала чума, і могутня Мати богів закликаласязупинити хворобу. Заодно надавалася чудова можливість розважитись, і тут саме комедіограф вступав у свої права. Достеменно невідомо, чи мав Плавт, як це мало місце у греків, змагатися з іншими поетами — у прологах нерідкі прохання про неупередженість. Плату він, як і інші, отримував від начальника ігор за договором, і ці гонорари, що дозволили Плавту закінчити свої дні безбідною людиною, вказують на те, що в римських сценічних іграх значення гри завжди переважало над служінням божеству і що латинські комічні поети зводилися на становище ремісників та блазнів.

Традиція дає нам правильне тричасткове ім'я - Тіт Макцій Плавт, а сам себе він називає кілька разів Плавтом, одного разу Макком та Макком Тітом. Перші дві частини стандартного римського імені приблизно відповідали нашим імені та прізвища, а остання була прозванням, яке давалося за різними ознаками, і зокрема щодо фізичної організації. Плавт - плоскостопий, стандартний зразок такої клички, вказує на танцювальна-міма, актора народної комедії, що виступає в плоскому взутті на низьких підборах. Ім'я Тіт стало у давніх письменників синонімом римлянина. Набір прізвищ був у римлян більш обмежений, ніж в інших мовах, тому якщо існувало прізвище Макцій, воно неодмінно зустрілося б десь ще. Однак такого прізвища не виявляється, і це не дивно, тому що Макк означало одну з характерних масок народної італійської комедії "ателани" - дурня і ненажеру. Певно, якийсь час Плавт був актором народного театру.

Дуже популярний у римського глядача Плавт залишив велику кількість комедій. Давні називали 130 п'єс, що ставилися на сцені під його ім'ям. З цього числа римський вчений Теренцій Варрон відібрав двадцять одну комедіюяк безперечно належить плавтівській спадщині. Всі вони дійшли до наших днів — двадцять комедій із деякими втратами тексту та одна комедія у фрагментах. Точно відомі лише дві дати постановок комедій Плавта: “Вірш” у 200 р. та “Псевдол” у 191 р. до н. е. Хронологія інших п'єс невідома.

Розквіт творчості Плавта збігається з другою пунічною війною, найнебезпечнішою та кровопролитнішою із усіх зовнішніх воєн Риму. Тим часом у Плавта зустрічається лише одна беззмістовна згадка про ці вражаючі події (Шкатулка, вірші 202 – 203).

Так, підперши підборіддя, варварський поет сидить,

При якому невсипуще вартують два сторожа.

Зате для воєнізованої публіці Плавт рясно виснажує свої вірші військовими метафорами. Тут і балісти хитрощів, і ковбасні когорти, і тарани долі, і легіони нещасть (останнє перекочувало до пізнішої літератури і тепер стало ходовим). Це, як і побажання бути сміливими, як завжди, на страх ворогам — типовий плавтівський підлабузник того ж низького штибу, що й випрошування у глядача оплесків наприкінці кожної п'єси.

Найбільш відомі твори

Єдиний приклад пародії на сюжет старовинного міфу, що дійшов до нас, Амфітріон зображує відому легенду про те, як Юпітер з'явився до Алкмени, прийнявши образ її чоловіка, Амфітріона. Наприкінці п'єси розповідається про обставини появи світ Геракла. Оскільки Меркурій, що супроводжував Юпітера, прийняв образ Сосії, раба Амфітріона, присутністю на сцені двох пар двійників створюється чудовий фарс. Цнотлива дружина Алкмена є однією з найбільш гідних і привабливих героїнь римської комедії. Серед безлічі переробок та наслідувань цієї комедії слід згадати твори Мольєра та Драйдена, до того ж сюжету звертався іЖирод (Амфітріон 38).

Герой цієї комедії - бідняк Евкліон, який знайшов у себе в будинку скарб і намагається приховати свій скарб. Виникають кумедні непорозуміння, коли горщик із золотом зникає, і Ліконід, готовий зізнатися в тому, що зґвалтував дочку Евкліона, натомість звинувачується у крадіжці. Кінець комедії втрачено. Швидше за все, Евкліон знайшов своє багатство, дозволив Ліконіду одружитися з дочкою, а золото дав як посаг. Найбільш уславлена п'єса з тим самим сюжетом — Скупий Мольєра.

Найвдаліша з комедій помилок Плавта. Менехм, який розшукує свого зниклого в дитинстві брата-близнюка (який є ще й його тезкою, оскільки хлопчика, що залишився, перейменували на честь зниклого), є в Епідамн, де проживає зниклий брат. Тут Менехм стикається з коханкою, дружиною, прихлебателем і тестем свого брата, які приймають його за іншого Менехма, і того, коли він повертається з форуму, не пускає на поріг дружина, жене коханка, а близькі готові оголосити божевільним. Плавт майстерно заплутує фарсовий сюжет, перетворюючи комедію на нагромадження кумедних епізодів. Найвідоміша переробка Менехмов — Комедія помилок Шекспіра.

Хвастливий воїн (близько 204 р.)

Одна з найуславленіших сюжетних комедій Плавта. У її центрі — воїн Піргополінік, який похваляється своїми військовими подвигами і впевнений, що абсолютно чарівний для жінок. У сюжеті використано два досить хитромудрі ускладнення. По-перше, між будинками воїна та його сусіда зроблено потайний хід, і наложниця воїна вдає, ніби має сестру-близнюка (з подібним ходом ми часто стикаємося як в арабських, так і в європейських казках). По-друге, спритна гетера погоджується видати себе за дружину сусіда і вдає, що вона закохана вПіргополініка. В результаті хвалько потрапляє в пастку і виявляється повністю осоромленим. Тип хвалької воїна зберіг свою популярність і в новій європейській комедії, з невеликими змінами ми дізнаємося його в Ральфі Ройстері Дойстері (Н. Юдолл) і Фальстафі Шекспіра.

Одна з найвдаліших комедій Плавта, насичена дією та складними характеристиками персонажів. Навіть місце дії тут незвичайне: морське узбережжя після бурі. Лабрак, звідник, терпить аварію корабля саме на тому місці, де домовився про зустріч з молодим афінянином, якому обіцяв продати дівчину Палестру. Старий Демонес, який живе поблизу берега, виявляється батьком Палестри. Спроба молодої рабині тікати від Лабрака і виявлення рибалкою Грипом у своїх мережах скриньки, що належала Палестрі, з коштовностями породжують безліч сцен, де гумор і патетика змішані в точних пропорціях.

Грецькі джерела комедій Плавта

Комедії Плавта, що збереглися, — паліати, тобто комедії на грецький сюжет, дія яких відбувається в Греції і персонажі яких носять грецькі імена. Комедії ці створювалися з урахуванням оригінальних творів нової комедії, передусім які з-під пера Менандра, Дифіла і Філемона. Однак у Плавті чудово передусім те, що він переробляє оригінал настільки, що комедія стає італійською за духом. Плавт привносить у свої твори безліч місцевих алюзій, а завдяки грубуватому дотепності та прекрасному володінню розмовною латиною на світ є блискучі фарси, що дуже віддалено нагадують грецьких попередників. Герої Плавта живуть за грецькими законами, справляють грецькі свята, їдять і п'ють по-грецьки. Однак часто-густо миготять чисто римські деталі: згадуються латинські божества (Лібер,лари), обігруються подробиці римського правового укладу; (Пряма вказівка в Псевдолі на Плеторіїв закон, що обумовлює права неповнолітніх при укладанні ними ділових угод), нерідко який-небудь афінський або фіванський персонаж давніх часів недвозначно натякає на сучасні Плавту римські події та особи.

Комедія Плавта будується як чергування діалогу з речитативом і арією і є свого роду оперетою. Кантики Плавта були різноманітні за своєю метричною, а отже, і музичною структурою. Цілком можливо, що поєднання комедійної гри з мімічним музичним монологом мало вже свої зразки у будь-яких низових різновидах грецької комедії; у римській комедії воно стає театральним принципом, відповідно до якого переробляються грецькі п'єси іншої структури.

Плавт майстерно володіє найскладнішими ліричними формами і робить їх засобом вираження різних почуттів і настроїв. Любовні виливи у формі монологів і дуетів, серенада, засмучення закоханого юнака і скарги ошуканої жінки, подружні сцени і лайки рабів, роздратування і жах, розпач і тріумфування, стомлення самотності і розгул бенкетів — все це вдягається у форму кантика.

Характерно, що кантики нерідко містять філософський елемент, міркування та настанови. Музична сторона (ми сказали б тепер романсна форма) пом'якшувала для римської аудиторії новизну і надзвичайність роздумів і почуттів, з якими виступали на сцені дійові особи грецьких п'єс. Охоче вибирається форма арії й у пародії на трагічний стиль, тим військових метафор, якими нерідко пояснюється у Плавта раб — стратег комедійної інтриги (один із кращих прикладів— арія раба Хрісала в комедії Вакхіди, що породжує трагічну монодію на тему про загибелі.У багатьох випадках кантик є самостійним цілим, вставною арією, що не рушить дії вперед.

Потрібно сказати кілька слів про мову Плавта. Надзвичайно багата і, на жаль, архаїчна латина Плавта, що нелегко піддається художньому перекладу, являє собою настільки точний зліпок мови тієї епохи у всіх її як жаргонних, так і літературних шарах, що ми не дивуємося, коли оратор Ліціній Красі знаходить у промовах своєї тещі Лелії.

При цьому Плавт виявляє виняткову майстерність звукової та словесної гри. Раб Сагастріон в комедії Перс на запитання, як його звуть, відповідає: Vaniloquidorus (Пустобрехоподавець), Virginisvendonides (Дівочкоторговець), Nugiepiloquides (Чепухомовник), Argentumexterebronides (Денежкови свердлювач), Tedignimos етчик), Quodsemelaripides (Львівкостидальник), Numquampostreddonides (Ніколи затемнеповертач) і Numquameripides (Ніщо не віддавач). Принадність цих імен полягає ще й у тому, що з латинськими іменниками та дієсловами в них змішані ті грецькі слівця, які були на слуху у кожного римлянина (пор. англ. money, що стало нашою мовою жаргонним).

Знаменитий німецький філолог ХІХ ст. Фрідріх Річль, який відкрив нову епоху у вивченні Плавта залученням порівняльних матеріалів мови латинських архаїчних написів (Я. М. Боровський), підтвердив загальну думку античних поціновувачів про те, що головною перевагою цього поета є мова його комедій.

Плавт писав для народу, щедро вдавався до каламбурів, двозначностей та жартів будь-якого сорту. За винахідливістю в комічних ефектах з ним можна порівняти лише Арістофана та Шекспіра. Комедії Плавта багаторазово перекладалися, перероблялися і служили зразком длянаслідування багатьом драматургам Італії, Іспанії, Франції та Англії. Плавт послужив зразком для Мольєра та Шекспіра; Німеччина та Англія пишаються своїми школами плавтиністів; його п'єси досі витримують театральні вистави. Плавт - драматург, близький до настроїв римського плебсу, що поділяє його симпатії та антипатії.