Костянтин Асмолов Північна Корея
Конфлікт КНДР та США дав привід для того, щоб вкотре замислитися: а що ми знаємо про життя у Північній Кореї? Кореєзнавець, провідний науковий співробітник Центру корейських досліджень Інституту Далекого Сходу РАН Костянтин Асмолов - про те, як розвивається Північна Корея, які міфи про цю країну ми називаємо фактами і чому вона - не Мордор
Поділитися:
У розмові про Північну Корею не варто перегинати ціпок. На неї дивляться або через чорні окуляри - "О, жах, це Мордор", - або через рожеві: "Це Спарта, останній острівець комунізму". Обидва погляди не вірні.
За п'ять років правління Кім Чен Ына у Пхеньяні побудували багато нових кварталів, які виглядають як середньостатистичні китайські квартали у містах-мільйонниках. Сьогодні столиця Північної Кореї – справжні кам'яні джунглі. Є відомі фотографії Артемія Лебедєва, на яких можна побачити одноповерхове житло посеред міста, яке, як стверджує Лебедєв, уряд намагається приховати від очей іноземців багатоповерхівками. Але треба розуміти, що Лебедєв знімає те, що йому подобається, та прибирає з кадру те, що йому не подобається. До того ж у Пхеньяні він був у 2006 році. Зараз ситуація в столиці кардинально змінилася і багато з того, що знімав Лебедєв, знесли, а на місці, що звільнилося, побудували нові квартали.
У нас не розуміють дві речі: по-перше, Північна Корея — не клон Радянського Союзу, а по-друге, вона змінюється значно швидше, ніж здається. Це все одно, що намагатися розповідати, як погано в Україні, ілюструючи це фотографіями з 1990-х років.
Про Північну Корею люблять розповідати, що наприкінці минулого століття там померло з голоду два читри мільйони людей. Однак, згідно з результатами останнього перепису населення, жодної демографічної ями, пов'язаної з голодом, у Кореї немає. Зараз у КНДР мешкає близько 25 мільйонів людей. Якби наприкінці минулого століття справді масово вмирали люди, демографічні втрати були б колосальними. Але навіть південнокорейська статистика показує більш-менш стійке зростання населення Північній Кореї. Голод, поневіряння та хвороби, безумовно, були. Залежність від гуманітарної допомоги також була, але це залишилося в минулому.
Продукти можна отримати за продуктовими картками. Але через зростання зарплат картки перестали бути основним джерелом отримання товарів. Для північнокорейця картки є свідченням того, що державна система працює. Північнокорейці їдять рис, рідше — ячмінь і кукурудзу, м'яса дійсно їдять небагато, але це можна пояснити тим, що воно не дуже популярне в північнокорейській культурі.
Є стійке уявлення, що за провину північнокорейців відразу розстрілюють — це не так. Але часто буває, що людина пропадає на півроку, а потім з'являється
Віталій Манський розповідає, що у північнокорейських магазинах все заставлено одним томатним соком. Але є цікава деталь: у Кореї помідори відносять до ягод, а томатний сік непопулярний і вважається солодким. Схоже, цей гарний та розрахований на українськомовного читача сюжет він просто вигадав. У продмагах, які я бачив, був чималий асортимент товарів, у тому числі вітчизняних.
У провінції ситуація гірша, ніж у Пхеньяні, але, перефразовуючи анекдот, скажу: це, можливо, жах, але не жах-жах-жах.
Північнокорейці казали мені, що можливостей зайняти дозвілля не так багато. Але, з іншого боку, я бачив парк із більш-менш сучаснимиатракціонами. На кожному атракціоні висить табличка, що Кім Чен Ин був тут і особисто катався. Оскільки Кім Чен Ин управляє країною в ручному режимі — це хороший привід не робити халтуру, адже ти знаєш, що шановний керівник на цю халтуру особисто полізе.
У Пхеньяні я бачив парки та кінотеатри, а ще чимало ресторанів — у них сидять не лише іноземці, а й молодь.
Є стійке уявлення, що за провину північнокорейців відразу розстрілюють і згодовують собакам. Це не так. Але часто буває, що людина пропадає на півроку, а потім з'являється. У Північній Кореї є така практика короткочасної опали, коли, наприклад, чиновник, що провинився, вирушає працювати в колгосп. Якщо він чесно відпрацював свою опалу комбайнером, він цілком може повернутися на свою посаду. У керівництві країни шість таких «зомбі», яких антипхеньянська пропаганда встигла «розстріляти». Безумовно, режим жорсткий та репресивний, апарат працює. Смертна кара існує, стратять за сім чи вісім злочинів. Але за спілкування з іноземцями чи носіння джинсів точно не розстрілюють.