Легенда про маленького ліхтарника

У ті часи, коли ліхтарі запалювали вогнем, вулицями щовечора ходили ліхтарники і приносили світло в кожен провулок.

У той час жив маленький ліхтарник, він був низенького зросту, непоказний дідок. Щовечора він ходив по провулках і чиркав сірником по своїй підошві, запалюючи ліхтарі, кожна темна вуличка ставала світлішою за звичайне.

Сім'ї в нього не було, він був тихий, непомітний, люди, що мешкали поряд, не знали про нього нічого; діти насміхалися, обзиваючи карликом, а дорослі називали ледарем, тому він вважав за краще виходити на вулицю тільки вечорами, запалювати ліхтарі, а потім милуватися нічним небом.

Щоразу чоркаючи сірником по підошві маленький ліхтарник зменшувався в зростанні. Якось до нього підійшов інший ліхтарник: "Як ти можеш? Адже ти зовсім зникнеш, ти для людей не шкодуєш життя, а вони нічого натомість не дають, лише образи. Не справедливо, не правильно".

На що ліхтарник відповів: «Якщо я не запалюватиму ліхтарі, то люди залишаться без світла. А як же вони без світла? А світло на вулиці буде, та людина додому дійде, а в глибині душі спасибі скаже, і мені спокійніше буде.

Так і продовжував маленький дідок чиркати сірником по підошві і зменшуватися, поки зовсім не зник. Ніхто й не помітив, що стало на одну людину менше, тільки одна проблема - вечорами темно.