Лікарня номер сім, Думки, Звістки
Керівництву лікарні № 7 Волгограда, де вчора звільнили головного лікаря Меркулова, треба було б вручити якусь шнобелівську премію. Зовсім втратили нюх. Вам привезли трьох постраждалих із підірваного автобуса, причому це та подружня пара з дитиною, про яку в загальнонаціональних новинах тривожно говорили: «Серед поранених є навіть хлопчик одного року та десяти місяців». У нього струс мозку, і начебто легкий, але можна було здогадатися, що з цими пацієнтами не слід поводитись, як з іншими бюджетними, тому що до них буде привернуто особливу увагу з майже космічного рівня.
Ні, відмовив медикам інстинкт самозбереження. Мати та сина Шміц визначили у звичайну палату з тарганами, облізлими шпалерами, чи не сталінградських часів ліжками, худою стелею та щілинами у вікнах. Нинішня осінь у Волгограді незвичайно сира та холодна. А потім пацієнтів взагалі попросили в коридор для планового моря комах, для вас же, мовляв, намагаємося. На третій день місцеві ЗМІ обурилися, громадськість обурилася — не можна ж людей лікувати за таких умов! Шміцев перевели до пристойної палати з ремонтом, вони там є для платних гостей. Хотів би знати, кого і з яким діагнозом звідти прогнали, звільняючи місце. І начальник лікарні відразу ж втратив посаду наказом обласної влади. І всі ніби заспокоїлися, заходи вжито.
Так вийшло, що я непогано знаю цю лікарню № 7, народився в ній, відвідував захворілих знайомих, здавав кров. Дитяча хірургія там хороша, новенька, а в іншому можна назвати її звичайною районною лікарнею, хоча й гіршою від деяких. А можна – досить жахливим закладом, і це теж буде правильно. Тому що в нашій провінції характеристики «звичайна» та «жахлива» залишаються синонімами. Якщо потрапить тудивступити, наприклад, до ЛОР або дитячої травматології, — запасайтеся власними ліками, перев'язувальними матеріалами та бажано градусником. Туалет один на поверсі і не дуже чистий. Погано, якщо ви гидливі до мишей, тому що вони зустрінуться. Про тамтешніх медиків досить сказати одне: заробляють менше горезвісних московських двірників. І їх там не вистачає, тож на працюючих випадає підвищене навантаження. Чи був винен у цьому головлікар Меркулов?
Вибух у міському автобусі, влаштований імовірно смертницею, пролунав біля зупинки «Лесобазу» якраз того дня, коли у Волгограді проходила нарада місцевих депутатів із медиками. Парламентарі розповіли, що лікарні в місті давно працюють у борг і, по суті, є банкрутами. Що грошей немає ні на що, і часто навіть на підтримку в робочому стані обладнання. Апарати штучної вентиляції легень для новонароджених (лікарні № 7 такий подарований великим банком) нема на що обслуговувати. Депутати обіцяли подумати про збільшення фінансування з 2014 року, але незрозуміло, як вони з цим впораються при дефіциті місцевого бюджету, що зростає, і збільшуються мільярдні борги міста і області.
І я ось чого не можу зрозуміти: ми зараз багата країна чи така ж жебрака, якою були у 1990-ті?
Вранці я виходжу зі свого московського будинку. Зовнішню стіну, пофарбовану кілька років тому, знову перефарбовують (з під'їздом це вкотре зробили навесні). На доріжці до трамвайної зупинки через рік перекладають плитку. Сквер за рогом, де влітку виросла чудова смарагдова трава, засипають новим шаром чудового чорнозему. Здається, столиця незабаром увійде до Центрального чорноземного округу. Тут постійно покращують те, що й так було добре, — значить багато, з розмахом живемо? Причому район у менедосить середній.
Але потім згадую будинок своїх батьків у Волгограді, теж дев'ятиповерхівку, і їхній квартал, якраз поряд із лікарнею № 7, він далеко не з найгірших. А там газону перед будинком не було взагалі ніколи, голий ґрунт, і дерева ростуть лише ті, які посадили самі мешканці. А для дітей немає навіть примітивної гірки із пісочницею. І місцеву дорогу не ремонтували, здається, жодного разу за 26 років існування двору. І до трамваю в дощову погоду йдеш грязюкою, які там доріжки. Велике місто в європейській частині. Отже, ми поки що дуже бідні?
Коли я бачу, як у нас у Москві знову міняють бордюри чи тренажери на дитячому майданчику, хочеться кричати (але кому?): куди ви повезли це старе? На звалище? Відвезіть краще до Волгограда, там такої якості років 25 не бачили. І зрозуміло, що є зв'язок: там не бачили навіть тому, що тут багато разів змінюють хороше на краще.
Ми багаті чи бідні? І це не лише контраст між столицею та провінцією, він існує і на місцевому рівні. У Волгограді не вистачає грошей на ремонт стелі в лікарняних палатах, а будувати збираються стадіон з дахом до чемпіонату світу з футболу, з панським запасом місткості — 45 тис. глядачів, де вистачило б і 30 тис., там стільки збирається раз на 10 років вирішальний матч.
Чим ми бідні, то це увагою один до одного. А чим багаті — то це взаємна зневага, нам для ксенофобії жодних заробітчан не потрібно. Хотів проілюструвати прикладами та хоч із власного досвіду пацієнта, але подумав: навіщо банальності плодити? Тут будь-хто може заповнити пропущене.