М «плач ярославні в перекладах а майкова ін заболоцького» (за «словом про похід ігорів»)
М
«Плач Ярославни у перекладах А.Майкова та М.Заболоцького.»
(За «Словом про похід Ігорів»).
Робота учениці 10а класу Сугутської ЗОШ Юсупової Алсу
Єлагіна Людмила Іванівна
Секція: Суспільно – гуманітарні науки
Ігор чує Ярославни голос…
Там, у землі невідомої, вранці.
Раним – рано ластівкою щебече:
По Дунаю Ластівкою помчуся я, омочу бібрян рукав у Каялі,
Обітру криваві рани князю
На білому його могутньому тілі. »
Мета: порівняти різні переклади «Плачу Ярославни» українськими поетами Майковим та Заболоцьким.
Один і той самий текст у різних історичних умовах дає можливість власної інтерпретації.
У А. Майкова Ярославна порівнюється з ластівкою, а у М. Заболоцького – з зозулею.
Наші думки мають величезну енергетику і здатні впливати на навколишній світ.
«Ти-Наталя, ти і Ліза, і Тетяна – ти!
Я хочу, щоб жінки нашої планети Земля ніколи не оплакували своїх загиблих чоловіків, братів, дітей.
Торкнемося лише деяких із них.
"Рукописи не горять", - говорив М. Булгаков. «Всякий рукопис беззахисний»,- писала М. Цвєтаєва. У кожному твердженні своя правда: рукописи не горять у Вічності та Беззахисні у земному побуті, бо втрачають первозданну свіжість та первісний зміст. Близько восьми століть тому, 1187 року, було створено «Слово про похід Ігорів» – геніальний твір давньої української літератури. Століття, що протікали, не приглушили його поетичного звучання і не стерли фарб. Інтерес до «Слову про похід Ігорів» не тільки не зменшився, а й ставати дедалі ширшим, дедалі глибшим.
Чому ж так довговічний цей твір, такий невеликий за своїми розмірами? Чому ідеї «Слова» продовжують хвилювати нас?
«Слово про похід Ігорів» перейнято великим людським почуттям – теплим, ніжним, сильним почуттям любові до батьківщини.
Цей твір вивчався літературознавцями, поетами, лінгвістами та істориками. «Словом займався Пушкін, який залишив нам чернетки своєї підготовчої роботи для його перекладу, «Слово про похід Ігорів» перекладали В. Жуковський, А.Майков, Л.Мей, М. Заболоцький та багато інших українських поетів ХІХ і XX століть. Один і той самий текст у різних історичних умовах дає можливість власної інтерпретації. Так, наприклад, у перекладі Заболоцького Ярославна перебуває з природою в антагоністичних відносинах, чекає від неї зла, крім того, її бажання повернути чоловіка, на мій погляд, більш егоїстично, ніж в оригіналі та в перекладі А. Майкова: у Майкова Ярославна засмучується про те що страждає чоловік, тоді як у Заболоцького вона плаче більше про себе. Зіставили «Плач Ярославни» у перекладах поетів IX та XX століть. Ось як звучить монолог – плач у перекладі українського поета ХІХ століть. Ось як звучить монолог – плач у перекладі українського поета ХІХ століття Апполона Миколайовича Майкова:
Ігор чує Ярославни голос…
Там, у землі невідомої, вранці.
Раним – раноластівкоющебече:
По Дунаюластівкоюпомчуся я, омочу бебрян рукав у Каялі,
Обітру криваві рани князю
На білому його могутньому тілі. »
Там вона, у Путивлі, рано – рано
На стіні стоїть і голосить:
«Вітер-вітрило! Що ти, пане, Що ти вієш, що на легких крилах
Носиш стріли в хоробрих воїв лади!
У небесах під хмари б віяв,
По морях кораблики плекав,
А то вієш, вієш – майориш
На ковилу - траву моє веселощі ... »
Ярославна звертається до вітру, що віє під хмарами, плекає кораблі на синьому морі, до Дніпра, що пробив кам'яні гори крізь землю Половецьку і плекав на себе Світлославові човни до Кобякового табору, до сонця, яке для всіх тепло і прекрасно, а в степу без степу пекуче свої промені на українських воїнів, спрагою ним руки скрутило, змучено їм сагайдаки заткнуло. У її монолозі розкривається багатство та сила її внутрішнього світу, підкреслюються її безстрашність та мужність: з могутніми силами природи вона тримається на рівних; вона готова мужньо розділити з чоловіком всі тяготи та негаразди військового походу. Безмежно і її милосердя: своєю присутністю Ярославна хоче полегшити страждання пораненого та полоненого Ігоря. Ніжністю та любов'ю наповнено кожне слово її монологу. Якщо ми придивимося до тих художніх засобів, якими користується А.Майков у перекладі «плачу Ярославни», то переконаємося, що в основному він черпає їх з усної народної поезії та з усного мовлення.
У «Слові про похід Ігорів» дуже багато порівнянь людей з різними птахами та звірами. українські війни – соколи; половці – ворони, галки; Ігор – сокіл, горностай; Всеволод, брат Ігоря, носить прізвисько «буй тур» ... А ось Ярославна порівнюється у Майкова з ластівкою. Чи це випадково? Звичайно ж ні. Ластівка – улюблений птах поета А. Майкова. Всім знайомий його вірш «Ластівка примчала». А ось і інший вірш «Ластівки»:
Чи гляну за звичкою під дах –
Порожнє гніздо над вікном;
У ньому ластівок мови не чую;
Солома обвітрилася в ньому.
Але ось ластівки прилетіли. Ні сварок, ні бійок мирно поділили, кому гніздо під чиїм дахом ліпити, відпочили і – за роботу. Мирні пташки селяться не поодинці, разом веселіше. Людилюблять цих мирних пташок і чекають на них з нетерпінням. Раніше господині до прильоту пекли маленькі булочки у вигляді пташок з очима-родзинками. Вірять люди, що ластівка дому щастя принесе. Вірив у це й О. Майков, тому – то в нього Ярославна «ластівкою щебече». Чудово, що Ярославна оплакує не лише полон свого чоловіка – вона сумує за всіма занепалими українськими воїнами. А ще хочеться відзначити, що ластівка передбачає погоду: «Низько ластівки літають – бути до дощу. Так воно і є. Але пророцтво Ярославни у «Слові…» радісне. Начебто почувши благання дружини, князь бранець, втікає з «землі незнаної».
Зовсім інше порівняння у «плачі Ярославни» використовує поет XX століття М.Заболоцький, який дав чудовий вільний переклад «Слова…» сучасною українською мовою.
Над широким берегом Дунаю
Над великою Галицькою землею
Плаче з Путивля долітаючи,
Голос Ярославни молодий:
«Обернуся я, бідна,зозулею,
Дунаєм – річці полечу
І рукав з боброву галявиною,
Нахиляючись, у Каялі намочу.
Полетять, розвіються тумани,
Прикриє очі Ігор – князь,
І ранку криваві я рани,
Над могутнім тілом нахиляючись»
Ярославна – «зозуля»! У М.Заболоцького «в плачі Ярославни» теж і благання про допомогу, і туга за милого серця людини. За глибиною почуття, за задушевністю та мелодійністю монолог нічим не поступається «плачу Ярославни» А.Майкова. Але чому ж зозуля?
Зозулі – похмурі самітники, мандрують поодинці і тишком-нишком. Вони й восени відлітають від нас мовчки і поодинці: сім'ї у них немає, кожне зозуля виросло в чужому гнізді і ні прийомними, ні справжніми батьками не цікавляться. Зозуля більш егоїстична, ніж ластівка. «Ку – ку, ку – ку» - виявляється, це не плачбезпритульної бездітної матері. Це самець із самкою перегукується і їй допомагає у її темній справі: самка – зозуля, викидає із гнізда інших птахів яєчка, а підкладає одне своє. Погана мати зозуля. Обурлива! Правда? І ось із таким птахом порівнює М.Заболоцький Ярославну.
Вона плаче не про чоловіка, який потрапив у полон, а про себе – про те, що втратила суспільство такої прекрасної людини. Вона думає про те, як тепер вона житиме без нього тут, на Землі. Вона засмучується своєю самотністю, як мати, яка поховала єдиного сина, і щодня відвідувала його могилу, Ярославна плаче не про нього, а оплакує саму себе.
«На кого ти мене покинув? Навіщо залишив мене одну?».
Ридаючий голос жінки, ніби долаючи простір, долітає до чоловіка. У відповідь на благання Ярославни «прокинулося море опівночі, закрутилися смерчі на морі»: Ігор втік із полону. На мою думку, своїми думками можна впливати на навколишній світ. Життя людини залежить не лише від її вчинків, а й від її думок. Кожна думка має власну енергію – або позитивну, або негативну. Від будь-якої людини, від кожного з нас постійно виходить якесь потужне випромінювання – це наші думки, які мають величезну енергію і здатні впливати на навколишній світ. Думки у слух Ярославни допомогли «милому ладу» тікати з полону. На підтвердження своєї позиції я наводжу книгу Р.І.Гаріфзянова «Кохання та життя», яка вчить тому, як правильно побудувати своє життя.
Про силу поетичного образу Ярославни, створеного поетом у давнину, але вічно живого, що втілює в собі образ української жінки, пише у своєму вірші «Співаку «Слова» Валерій Брюсов:
Стародавній Ярославні тихе ремствування струн
Лик твій давній, лик твійсвітлий, як і раніше, молодий
Або співак безвісний, мудрий, той, хто Слово заспівав,
Усі мрії століть прийдеш таємно підглянув?
Чи українських жінок лики всі в тобі злиті?
Ти – Наталя, ти – і Ліза, і Тетяна – ти!
На стіні ти плачеш вранці ... Як світла туга!
І, крутячись забирає сльози пісень. Співака – у віки!
Більше активізувати увагу дітей на пошук нового, позапрограмного матеріалу з літератури Стародавньої Русі.
Підготувати роботу до видання брошурою для використання всіма вчителями літератури району для вивчення давньоукраїнської літератури.
Вивчати фольклор та Давньоукраїнську Літературу для досконалого знання властивостей української мови.
Гаріфзянов Р.І. Кохання та життя. - Москва. - 2003.
Журнал «Література у школі». – М.: «Освіта»,1990г.-№3.
Журнал «Література у школі». - Москва «Освіта», 1995р. -№3
Слово о полку Ігоревім. - Москва. - 2000г
С.Н.Аленкіна. українська література 1 половина ХІХ століття. - Санкт - Петербург. - "Паритет". 2001р.