Микола Михайлович Амосов
Лікар-кардіолог, академік, Микола Михайлович Амосов із великим ентузіазмом закликав людей вести здоровий спосіб життя. У цій частині він проводив величезну роботу. Він сам був насамперед наочним прикладом того, що фізичні вправи продовжують людське життя, приносять бадьорість і сили, роблять людину більш витривалою і стійкою до пошкоджуючих факторів середовища. Нарешті створюють в організмі людини запас міцності.
Ось що він пише: «Первобутня людина кроком майже не ходила, а бігала, як і всі звірі. На крок його перевела цивілізація. Ті чудові резерви, які створила природа в людині, запрограмовані у нас дуже хитро. Резерви існують лише до того часу, поки людина максимально їх використовує, вправляє. Але щойно вправи припиняються, резерви тануть. Це давно відомо. Спробуйте вкласти здорову людину на місяць у ліжко, так, щоб вона ні на секунду не вставала, — отримайте інваліда, який розучився ходити. Півмісяця знадобиться, щоб поставити його на ноги і вгамувати страшне серцебиття».
Ще в сорокарічному віці, коли рентген показав зміни в хребцях у Амосова, викликані тривалими операціями, що проводилися ним, Микола Михайлович розробив гімнастику: 10 вправ, кожне по 100 рухів. Коли в будинку з'явився собака, до гімнастики додалися ранкові пробіжки. Систему рухів він доповнював обмеженнями в їжі: вага тримала 54 кг. Це і був «режим обмежень та навантажень», який здобув широку популярність.
Микола Михайлович Амосов – хірург-кардіолог, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці, академік АН УРСР, член-кореспондент АМН, кавалер орденів Леніна, Жовтневої Революції, заслужений діяч науки. Він прийшов у медицину і дуже скоро відчув нагальну необхідність підняти її до рівняточних наук. Війна перервала його роботу.
Почалася Велика Вітчизняна війна, і Миколу Михайловича одразу призначили провідним хірургом польового шпиталю. Йому щастило, щоразу він опинявся у самісінькому пеклі війни. Коли почався наступ під Москвою, до Амосова стали надходити сотні тяжко поранених, і далеко не всіх вдавалося врятувати. Основні діагнози: зараження, поранення суглобів та переломи стегна. Не було ні сучасних знеболювальних засобів, ні сучасних засобів лікування. Лікар міг покладатися лише на природу пораненого бійця, силу його організму: стримає — не стримає. Нашим хірургам та нашим бійцям не звикати, згадаємо хоча б часи Пирогова та Скліфосовського… Хірург — не Господь Бог. Удачі, на жаль, частіше змінювалися провалами. До приходу "костлявої" Амосов так і не зміг ніколи звикнути. Він розробив власні методи операцій, які певною мірою знижували смертність поранених. Микола Михайлович пройшов весь шлях війни до перемоги над Німеччиною, а потім брав участь у війні з Японією. За війну нагороджено чотирма орденами. У разі фронтового життя він знайшов можливість написати свою першу дисертацію. Досвід військового хірурга тут виявився безцінним подарунком долі.
За роки війни Микола Михайлович набув величезного досвіду, став хірургом-віртуозом. На Далекому Сході написав кілька наукових праць, другу дисертацію. Поранених пройшло через нього понад 40 тисяч, померло близько семисот: величезний цвинтар, якщо зібрати разом... Після розформування армії він знову опинився в Маньчжурії, лікував хворих на тиф у таборі військовополонених. 1946 року Амосов демобілізувався. Нелегко це було випадково допоміг С.С. Юдін, який завідував інститутом Скліфосовського. Після Юдіна ми не мали хірурга міжнародного класу: почесний член товариств Великобританії, США, Праги, Парижа, Каталонії,доктор Сорбона. Побувавши з 1948 по 1952 по доносу в сибірській засланні, повернувшись, як голодний, накинувся на операції. 1954 року після з'їзду хірургів України, у Сімферополі, помер. За ЕКГ інфаркт, але тромбу в коронарних судинах не знайшли. Йому було лише 62 роки.
У 1969 році в США надруковано книгу Амосова «Думки та серце». Відгуки були чудові, і журнал «Look» («Погляд») надіслав до нього кореспондента та фотографа. А розпочалося письменство після одного трагічного випадку. Якось восени 1962-го, після смерті на операції хворої дівчинки, було дуже погано. Хотілося напитися і комусь поскаржитися. Я сів і описав цей день. Так виник глава «Перший день» у книзі «Думки та серце». Довго правил, вичікував, сумнівався. Прочитав друзям, знайомим, усім подобалося. Надрукували у «Науці та житті», потім видали книгою. Письменник Сент-Джордж, американець українського походження, переклав англійською, були переклади майже всі європейські мови». Писати тільки почни, потім не зупинишся — адже це своєрідний психоаналіз, затягує, немов наркотик. Потім художню прозу змінила фантастика, спогади, публіцистика: «Записки з майбутнього», «ППГ-22-66», «Книга про щастя та нещастя», «Голоси часів» та, нарешті, «Роздуми про здоров'я».