Мінкомзв’язку визначило маркування для недитячих телепередач.

Вся телепродукція матиме кілька ступенів обмеження, що відповідають віку дітей: телепрограми, які не підходять для дітей віком до 6 років, до 12 років, до 16 років, до 18 років. Для позначення цих градацій будуть застосовуватись і спеціальні знаки. Передачі, які не можна дивитися дітям віком до 6 років, позначатимуться знаком «6+». Ті програми, які не підходять дітям молодше 12 років та 16 років, позначать символами «12+» та «16+» відповідно. Та телепродукція, яка призначена виключно для дорослих, отримає позначення «18+».
При цьому знак при його демонстрації на екрані має бути чітко видно. Для цього він не може накладатися на логотип телеканалу чи телепрограми або на інші знаки та маркування, помітні на телеекрані, включаючи субтитри та написи роз'яснювального характеру.
На яку телепрограму ставити якийсь знак обмеження віку або не ставити його зовсім, вирішуватиме сам телемовник, який випускає програму в ефір, на підставі власного розуміння. Однак, якщо мовник демонструє програму стороннього виробника, він повинен поставити під час трансляції той знак, який відповідає віковим обмеженням програми, зазначеним у прокатному посвідченні, виданому виробнику наглядовим органом влади. Мовник, крім того, зобов'язаний вказувати вікові обмеження телепередач у програмах мовлення його каналу, що публікуються. При цьому знак обмежень під час трансляції повинен відповідати інформації про обмеження, зазначеній у програмі передачі.
Вимоги до попереджувальних знаків про недитячий зміст телепередач будуть оформлені наказом Мінкомзв'язку та набудуть чинності після його реєстрації у Міністерстві юстиції.
Виникає природне питання – чи достатньо восьми секунд, щоб відповідальний дорослий побачив знак і зрозумів, що потрібно негайно прибирати від екрану дитину, вік якої нижчий від зазначеної у попередженні. Як випливає з даних психологічної науки, навряд чи цього часу вистачить глядачеві, і знак у більшості випадків залишиться непоміченим. У роботах видного психофізіолога професора Володимира Пономаренка, який займався зокрема питаннями психології праці льотчиків, наводяться результати досліджень з особливостей сприйняття візуальної інформації.