Музикант (Анна Кайола)
У хвилини слави танув лід вогнем В агонії все стадо вигукувало Він був щонайменше бог Здебільшого таких як він тепер не мало Безвладний,влада його не приваблювала Безпристрасний і дивлячий у нікуди Він збуджував у собі те, що інших не збуджувало Він йшов але повертався як завжди Легендою став хоча ще не помер Великий з великих майстрів Він виходив на сцену щовечора >І завмирали всі від звуку лише його кроків Нектаром лився м'який голос Він доносив до їхніх умів Як страшно не прокинутися завтра І більше не побачити яскравих снів
Про легендарний спокусник Митецько підніс обман І текст його нехитрих пісень Приніс йому і славу і провал
Зрозуміти його ні як не вдавалося Він був з усіма як завжди один І що за маскою слави не ховалося Підняти її не зміг ні хто з жінок та чоловіків Завіса мороку, купа перед історій >Припущень,вигадок та інших слів Він був легендою-це правда Як чорний плащ,як істинний гравець Загадка збуджувала занепалих І запалювала тисячі умів О геній наш ми в поклоніння >Мількали написи на мільярдах лобів
Хто він такий і в чому його загадка Як відкрити завісу над його долею Мріяли сотні журналістів відповісти на запитання рій А там як дивно б не здалося Тільки порожнеча без іміджу лише раб Своїх бажань північних в алкоголі І суспільстві таких же занепалих баб Не принц і навіть лати на прокат