На руїнах замку у Швеції - До
«На руїнах замку у Швеції» Костянтин Батюшков
Вже світило дня на заході горить і тихо поринуло в хвилі. Задумливо місяць крізь тонку пару дивиться На хлябі і брегу мовчазні. І все в глибокому сні помор'я навколо. Лише зрідка рибаль до товаришів закликає Лише луна голос його протяжно повторює У безмовності нічному.
Я тут, на цих скелях, що висять над водою У священному сутінку діброви Задумливо блукаю і бачу перед собою Сліди минулих років і слави: Уламки, грізний вал, порослий злаком рів Стовпи і старий міст з чавунними ланцюгами. Твердині мшисті з гранітними зубцями І довгий ряд трун.
Все тихо: мертвий сон в обителі глухий. Але тут живе спогад: І мандрівник, спершись на камінь гробовий Скуштує солодке мріяння. Там, там, де в'ється плющ по сходах крутий.
Там воїн колись, Одена хоробрий онук, У боях приморських посиділий, Готував сина в лайку і стріл пернатих пук, Броню заповітну, меч важкий Він юнакові вручив пораненою рукою, І голосно вигукував, піднявши тремтячі долоні: «Тобі він приречений, о, бог, володар лайки, Завжди і всюди твій!
А ти, мій сину, присягайся мечем своїх батьків. І Гели клятвою кривавою. І палкий юнак меч прадідів лобзав І до перси притискав батьківські долоні, І в радості, як кінь, при звуку нової лайки, Кипел і тремтів.
Війна, війна ворогам батьківської землі! — Суда на ранок зашуміли. Запінилися моря, і швидкі кораблі На крилах бурі полетіли! У долинах Нейстрії пролунавлай грім, Туманний Альбіон з краю в край палає, І Гела день і ніч у Валкалу проводжає Загиблих блідий сонм.
Ах, юначе! поспішай до батьківських брегів, Назад лети зі здобиччю лайкою; Уже віє лагідний вітер у слід твоїм судам, Герой, перемогою обраної! Уже Скальди бенкет готують на пагорбах, Уже дуби в полум'ї, в посудинах мед виблискує, І вісник радості батькам проголошує Перемоги на морях.
Тут, у мирній пристані, з денницею золотою Тебе наречена чекає, До тебе, о, юначе, сльозами і благанням, Богов на милість схиляє... Але ось у тумані там, як зграя лебедів , Біліють кораблі, несомі хвилями; О, вей, попутний вітер, вей тихими вустами В вітрила кораблів!
Судна біля берегів, ними вже герой зі здобиччю дружин іноплемінних; До нього поспішає батько з нареченою молодою І лики Скальдів натхненних. Красуня стоїть, мовчачи, у сльозах, Тільки на нареченого поглянути крадькома сміє, Потупячи ясний погляд, червоніє і блідне, Як місяць у небесах ...
І там, де каміння ряд, сивим одягнений мохом, Поміст обрушений являє, Почасово сова в безмовності нічному Пустиню криком оголошує, - Там чаші радості стукали по столах, Там хоробри кругом з друзями тріумфували, Там Скальди співали лайку, і пальці їх літали по полум'яних струнах.
Там співали звук мечів і свист пернатих стріл, І тріск щитів, і грім ударів, Киплячу лайку серед спустошених сіл І гради в заграві пожеж; Там старці жадібний слух схиляли до цієї пісні.
Але все покрито тут похмурої ночі імлою, Весь час на порох перетворило! Де раніше Скальд гримів на арфі золотий, Там вітер свище лише сумно! Де хоробрийтріумфував з дружиною своєю, де жертвував вином батькові і богові лайки, там дрімають причаївшись дві трепетні лані до ранкових променів.
Де ж ви, о, сильні, ви Галлов бич і страх Земель повноважних велетні, Роальда супутники, на тлінних човниках Протекши дальні безодні? Де ви, відважні натовпи богатирів, Ви, дикі сини і лайки і свободи, Виниклі в снігах, серед жахів природи Серед копій, серед мечів?
Загинули сильні! Але мандрівник у цих місцях Не марно каміння запитує І руни таємні, останки на скелях Похмурої давнини, читає. Обертай ближніх сіл, схилившись на палицю свою Голосить йому: «Дивися, о, син іноплемінний. Тут тліють праотців останки дорогоцінні: Майже їхня труна свята!»
Аналіз вірша Батюшкова «На руїнах замку у Швеції»
В українській версії сентиментальної теми посилюються мотиви похмурої чарівності північної природи. Перед самотнім героєм Батюшкова відкривається велична картина морського заходу сонця. Густі присмерки приносять тишу, що зрідка порушується далекими вигуками місцевих рибалок. Прогулюючись прибережним лісом, спостерігач знаходить у частіше руїни стародавньої фортеці.
Суперечливі почуття, що охопили ліричне «я» побачивши старовинних «мшистих твердинь», виражені оксюмороном. Його компонентами виступають конструкції «мертвий сон» та «живе спогад». Споглядач, занурений у «мовчання нічне», вдається до «солодкого мрія». У його уяві моделюється художній простір минулого. Воно складається з розрізнених картин: підготовка до морського походу та клятва, відплиття дружини та відлуння «битв грому», зустріч переможців та бенкет. Усі епізоди об'єднані образом молодого воїна, що у динаміці. Бойовий досвід трансформує нетерплячого «юнака»,тремтячого подібно до гарячого коня, у чоловіка — сміливця і здобувача, що продовжує справу гордих предків.
Епічний розмах фрагментів минулого змінюється сумними роздумами ліричного героя. Відважне плем'я дітей «лайки і свободи» зникло, залишивши нащадкам лише сліди «похмурої давнини». Автор протиставляє героїчну міць старовини дріб'язковим, нікчемним масштабам сьогодення. Характерно, що ідеалізований простір легендарних років рясніє велетнями і богатирями, а сучасний пейзаж пустельний і мовчазний.
Гинуть гідні, сильні та відважні — такого філософського висновку приходить суб'єкт мови, відмовляючись акцентувати увагу на причинах загибелі досконалого світу. Песимістичний результат зумовлений трагічним перебігом історії, який стає джерелом романтичного розчарування. Лише спогад, повне поваги до володарів «слави юних днів», що пішли, здатне примирити героя з дійсністю.