Нартські оповіді - 5
Роки йшли, і почав замислюватись Батрадз. «Багато подвигів треба зробити мені, і якщо не загартуюся я, то якийсь ворог неодмінно здолає мене. Піду я краще до небесного коваля Курдалагона, хай він загартує мене».
Піднявся Батрадз із землі на небо, став перед Курдалагоном і так сказав йому:
- Ти мусиш мене загартувати, Курдалагоне.
- Не проси мене про це, моє сонце, гарний ти хлопець, і шкода мені спалити тебе.
- Не можна мені залишатися незагартованим. О, Курдалагоне, прошу тебе, загартуй мене!
Погодився тут Курдалагон загартувати Батрадза і сказав йому:
- Один місяць ти палитимеш вугілля, а другий місяць возитимеш білий кремінь з річки.
Так і зробив Батрадз. За один місяць багато вугілля напалив він, а за інший місяць багато привіз білого каменю-кремня з річки.
І тоді Курдалагон кинув Батрадза у свій величезний горн і гору білого кременя навалив зверху. З дванадцяти сторін дванадцять хутр поставив він навколо горна і цілий місяць з усіх дванадцяти сторін дмухав на Батрадза. Змінився місяць і подумав Курдалагон: «Згорів, напевно, бідний син Хамиця. Треба вигрібти з горна його кістки». Підійшов він до горна зі своїми великими щипцями, і раптом із розпеченого горна закричав на нього Батрадз:
- Ти що, жартуєш чи зі мною? Адже не проймає мене твій вогонь. Нудно тут у тебе в горні, хоч би ти фандир мені приніс. Я б розважав себе піснею.
Приніс Курдалагон фандир і подав його Батрадзу. Знову насипав він на Батрадза чорного вугілля та білого каменю і ще цілий тиждень із дванадцяти сторін дув на нього. А все бідкається Батрадз, що не проймає його вогонь. І сказав йому Курдалагон:
- Ні, мабуть, простим вугіллям я тебе не зігрію. Знайди драконове гніздо та убий більше зміїв.драконів. Ось якщо з них ми випалимо вугілля, це вугілля має прогріти тебе.
Знайшов Батрадз драконове гніздо, багато винищив зміїв-драконів, приніс їх усіх Курдалагону, і перепалили вони на вугілля тіла драконів. Потім Батрадз знову поліз у горн, і цілий тиждень із дванадцяти сторін дмухав на нього Курдалагон. А через тиждень підійшов він до горна, і кричить йому звідти Батрадз:
- Здається, я досить розжарився. Не тримай мене тут високо на вітрі, а кинь мене в море.
І вхопив Курдалагон щипцями своїми розпеченого нарта Батрадза і з усієї сили кинув у море. Закипіло, завирувало море, і вода піднялася до неба. Всі риби - і великі і малі - залишилися на сухому дні і билися на гарячому піску об голе каміння. Батрадз же перетворився на синю сталь, але одна кишка його не встигла загартуватися, бо вода в морі вже випарувалася. Вийшов із моря Батрадз, а вода знову впала в море, і знову заграла морська хвиля. Опритомніли великі й малі риби, і знову привільно стало плавати в морській глибині.